Оксано, забери її! Я вже не можу! Мені навіть доторкатись до неї неприємно!
Лесю всю трусило. Дитинка на руках уже просто ридала.
Оксана обережно взяла маленьку племінницю і кивнула.
Гаразд. Але ти ж свідомо це вирішила, потім не будеш жаліти?
Ні, про що тут шкодувати? Забирай її, вона мені не потрібна!
Крихітка зявилася на світ лише місяць тому. Ще з початку вагітності з Лесею щось було не так. Оксана думала ну, може, гормони, не вперше вже, все ж пізня вагітність. Сестра сама виховувала дітей вже понад сім років, чоловік помер ще раніше. Старші діти розїхались хто в Харків, хто в Київ. Леся й сама не надто любила зміни, але того літа поїхала на море до Одеси, хтось їй там залицявся, якийсь легкий курортний роман і раптово ця незапланована вагітність усі були в шоці. А Леся трошки навіть раділа спочатку купляла ліжечко, вибирала візочок, щось шукала в інтернеті. Але наступної миті зникає, тижнями мовчить, ні з ким не говорить. Як в коконі.
За пару тижнів до пологів Леся взагалі зникла із радарів не відповідала ні мамі, ні Оксані, ні дітям. Оксана занепокоїлась, відшукала сестру аж у пологовому на Лукянівці, де та вже писала відмову від дитини.
Лесю, з тобою все гаразд? Що сталось?
Я сама не знаю. Нічого не відчуваю. Вона чужа.
Як чужа? Та це ж твоя донька!
Вона мені не рідна. І не буде.
Оксана одразу підключила маму. Мама вперлася умовила Лесю не залишати дитя. Переконала поїхати жити до неї, мовляв, допоможе на перших порах. Насправді вони разом тримали сестру під контролем. Леся все робила для малої машинально: змінила підгузок, годувала, але далі хвилини не затримувалась. Імя малюку дала бабуся Христинка, а носила її більше тітка Оксана.
Лесю, я заберу Христинку. Я її вирощу, але ж з часом її мама для неї буду я. Чи ти не проти?
Мені байдуже. Головне щоб не я.
За тиждень оформили документи, і Оксана стала офіційною опікункою племінниці. Леся просто виїхала до Полтави.
Маленька Христинка росла веселою, лазила скрізь, сміялась щиро. Дуже рано почала ходити й говорити. Оксану називала «мама».
Минуло дванадцять років.
Мамо, сьогодні три дванадцятки у щоденнику, а завтра з класом у кіно йдемо! крикнула весела Христинка з коридору.
Це вона?
Так, Леся. Тільки прошу тебе
Доброго дня! Я Христинка, а ви хто?
У дверях кухні стояла висока кароока дівчина, з цікавістю гляділа то на Оксану, то на незнайомку біля вікна, що похолола, як крейда.
Я Леся. Я твоя мама, Христинко.
Я ж просила, Оксана насупила брови до сестри й обійняла доньку. Христинко! Все поясню.
Не треба, мамо. Давай послухаємо. Ну, от ви кажете, що ви моя мама. І що далі?
Я приїхала за тобою. Хочу, щоб ти жила зі мною.
А навіщо?
Ти моя донька.
Не ваша вже. У мене одна мама ось вона. Іншу мені не треба! А вас я вперше і сподіваюсь востаннє в житті бачу, відрубала Христинка і пішла із кухні.
Оксана всілася на стілець, обмякнувши.
І навіщо ти приїхала? До чого це все?
Поки нічого, але я добюся свого, навіть через суд, якщо треба!
Навіщо тобі це, Лесю? Сама ж відмовилась не хотіла, ніхто не розумів тоді чому. А тепер вернулась і хочеш, щоб вона раптом до тебе прилипла? Їдь до мами, потім поговоримо, мені зараз до доньки.
До племінниці! обурено сказала Леся.
Оксана тільки зітхнула, пішла до Христинки в кімнату.
Христинку
Мамо, зачекай, можна я скажу першою? Я все знаю. Минулого року, як у бабусі прибирали, я знайшла документи на опікунство. Спочатку розлютилась, чому ви всі мовчали, потім хотіла зустрітись із нею і просто спитати навіщо? А потім зрозуміла: мені це не потрібно. Ти моя мама! Інша мені ні до чого.
Христинко, дитино моя! Нікому тебе не віддам.
Я й сама себе не віддам! розсміялася Христинка. Памятаєш мого однокласника Маркіяна? Його мама адвокат, сімейне право. Подзвони їй.
Ой, доню, не поспішай так різко дорослішати, ще встигнеш. Але так, подзвоню, вирішимо все.
Далі було багато переживань і судових засідань. Проте суд врахував думку Христинки вона категорично відмовилась жити з біологічною матірю і визнавати її.
Вийшли сестри із зали суду.
Нарешті все закінчилось, легше дихати, зітхнула Оксана. Що тепер робитимеш?
Поїду, Оксано. Не стану заважати. Завжди готова допомагати. На Христинку відкритий рахунок у «ПриватБанку», документи у мами, там усе залишила.
Навіщо це все, Лесю, і чому ти її покинула тоді?
Не було там ніякого кохання чи історії Був темний парк, пізній вечір
Оксана затамувала подих.
І ти все це тягла сама? Стільки років мовчала?
Неможливо було виправити чи змінити щось. То й мовчала. Я й не одразу зрозуміла, що вагітна. Думала менопауза. А потім вже було пізно. Христинці нічого не кажи. Це не її історія, а моя. Якщо пробачить коли-небудь буду вдячна.
Оксана тихенько притулила сестру до себе й обидві подивились у сторону, де Христинка стояла з бабусею.
Знаєш, іноді з найстрашнішого може вирости щось дуже прекрасне. Яка вона в нас гарна! Леся витерла сльозу і нарешті, вперше за стільки років, на її обличчі зявилася справжня усмішка.
Настю, забери цю дитину! Я більше не витримую! Мені навіть доторкнутися до неї гидко!