Наталя повільно йде від магазину, тягнучи важкі сумки з покупками. Вже майже дійшла до свого двору, як раптом помічає автівку коло хвіртки.
Хто це міг приїхати? Здається, нікого не чекала, думає вона, напружуючись.
Наталя підходить ближче й бачить у дворі молодого чоловіка.
Оце сюрприз! радісно вигукує вона і кидається до сина в обійми.
Мамо, почекай. Мені треба щось серйозне розповісти, несподівано відсторонюється син.
Що трапилося? тривожно питає Наталя.
Сядь, мамо, прошу, тихо каже Віктор.
Наталя опускається на лавку біля порогу, готуючись почути щось важливе.
Наталя Іванівна живе у затишному селі під Полтавою сама. Два роки тому поховала чоловіка, єдиний син Віктор після армії поїхав у Харків вчитись і там залишився. Влаштувався інженером на завод, спершу квартиру знімав, а тепер у нього інше життя, але матері ніколи подробиць не розповідає.
Зрідка навідувався додому, особливо після того, як купив «Ланоса». За останній рік зачастив то без попередження навидиться, то доброго харчу привезе, то сорочку чи кофту. Наталя Іванівна й відмовляється, мовляв, нема чого гроші витрачати, але він все одно щось залишає. Минулого разу теплою шалик подарував власноруч звязаний.
А от про себе нічого не розповідає “усього вистачає, все добре, мамо, не переймайся”. Ось і вся відповідь на питання. Тільки обізнані сусіди допомогли дізнатись більше. Молодиця з сусіднього двору, Христина, відвідала місто і все підгледіла.
Байдужа до чужої біди не залишилась! Передала для Віктора Наталині гостинці варення малинове, мариновані опеньки. Номер сина знала, тож домовилася про зустріч.
Ой, Наталю Іванівно, бачу син ваш приїхав з такою панянкою. Все забрав, гостинець передав, і просив передати: приїде за кілька тижнів.
А хто ж та панянка? здивувалась Наталя Іванівна.
Та невідомо. Не вийшла навіть з машини. По виду старша трохи, роки на пять, добряче нафарбована.
Жінка задумалась син ніколи не розказував про особисте. Треба буде розпитати. Довго чекати не довелося.
Якось Наталя йде від магазину й бачить: на подвірї стоїть син, а поруч малий хлопчина. Біля хвіртки авто.
Приїхав! радісно кричить Наталя і прямує до сина, той мяко її зупиняє.
Привіт, мамо. Знайомся, це Юрчик. Він мені тепер як син.
Ну заходьте ж у хату, надворі ж не балачки вести.
Наталя хутко накриває на стіл ще тепла картопля в каструлі, квашена капуста, огірки, відварене мясо. Юрчик сидить зосереджено і невесело, їсть небагато. Після чаю Наталя відправляє малого у двір хай подивиться, а сама сідає з сином поговорити.
Мамо, все змінилося, починає Віктор. Я з Оксаною минулого року розписався. Це її син Юрко. Я не казав раніше, не гнівайся Оксана не хоче з тобою знайомитись.
А чого ж так?.. Я ж не страшна для неї, чи сільська надто?
Просто її перший шлюб був невдалий, там свекруха гірке життя їй зробила, навіть сімю розвалила Оксана через неї усе й покинула. Тепер квартиру і машину має, але про нову свекруху й чути не хоче.
А навіщо хлопчика привіз?
Літо надворі, а Оксана вагітна, у серпні народжувати. Важко їй з Юрчиком за ним очей треба. А я на роботі пропадаю. Доглянеш малого до осені?
Глядітиму, звичайно. Тільки ж чи захоче він у селі з бабусею жити?
Мати сказала треба, от і все.
Наталя Іванівна здивовано слухає, але сварку не заводить. Хлопцеві вісім не маленький уже, в хаті не завадить, а там, диви, ще й свого рідного онука діждеться.
Зранку син їде назад до Харкова, а Юрко стоїть біля вікна, надутим.
Ну, починаймо наше життя, лагідно каже Наталя, називай мене бабусею Наталею. В який ти клас ідеш?
У другий, бурчить хлопчина, не обертаючись.
То ходи, покажу тобі курочок, город. Полуниця вже наливається будеш ягоди збирати, рання цього року.
Не хочу.
Чому? Я тебе не ображу, і мій Барсик у дворі не зачепить, не переживай.
Мама казала, що ти погана. І мене тут ненадовго лишили. І від твого Барсика мені нестрашно.
Ото ж бо! А мама звідки знає, якщо ми не знайомі? Ну, хочеш сиди в хаті, а я піду до господарки, онучку.
Жінці шкода хлопця. Видно, Оксана страждала від суворої свекрухи, тож тепер і сама уникає, і Юрка налаштувала. Але Наталя вирішує розтопити серце малому добром.
Вона порається біля курей та на грядках. Велике господарство не тримає кілька курочок, дві качки. Молоко, сир і сметану купує у сусідки у мами Христини за гривні. А за це то яєць віддасть, то ягоди з городу пригостить. Так і живе.
Минає тиждень. Юрко все частіше виходить у двір то Барсика погладить, то полуничкою поласує. Щось допомагати поки соромиться, але Наталя й не примушує. У суботу збирається по покупки, пропонує Юркові той іде разом.
По дорозі додому вже щебече не вгаваючи. З того часу хлопець і прибере, і поллє город, і Барсика годує сам, і хлопців у селі вже знайшов. Книжку про Робінзона Крузо взяв ще батькова зберіглася, з насолодою читає, сторінку бабусі розказує і разом сміються з Пятниці, поки бабуся на вечір вяже на спицях. Так і згадує Наталя малечу сина теж був веселим і говірким.
У серпні приїздить додому Віктор з радісною новиною народилася донечка Юля! Завтра Оксану з пологового забирають. Заїхав розповісти і Юру навідати.
Тату, я з бабусею Наталею добре живу! Можна, я ще тут побуду? А до Юлі приїду, як до школи повертатимусь.
До вересня хлопчина і залишився. Наталя підготувала для онуки подарунки мякі шкарпетки, шапочку, пухову легку ковдрочку, невістці рукавички вовняні. Син подякував, матір у щоки цьомнув, з Юрком як з дорослим потиснув руку і поїхав.
Ось і серпень добіг кінця. Юрко з хлопцями ганяє мяча на вулиці, аж раптом зявляється авто. Діти розступаються, дивляться, як машина спиняється біля Наталчиної хати.
З машини виходить Оксана з малечею на руках, слідом Віктор, бере донечку собі, а до Оксани летить Юрко:
Мамо, приїхала! кричить, але перечипляється через камінь.
Та не плаче, а бере листя подорожника і прикладає до коліна навчили хлопці. Оксана обіймає сина, бере за руку. Йдуть до хати.
Це як це Юрко у вас по вулиці сам гуляє? замість вітань починає Оксана.
Доброго дня, доню, спокійно відповідає Наталя Іванівна. У нас тут так і заведено: хлопці надворі бігають, граються. А Юрко помічник і в хаті, і на городі. Що йому вдома сидіти?
Наталя милується внучкою. Дівчинка спить, така гарненька, аж у бабусі на очах сльози радості.
Поставила господиня борщ зі сметаною, пиріжками та свіжим хлібом на стіл, розпитує про життя.
За Юрком прийшли, відразу заявляє Оксана. Школа вже скоро, йому час у місто.
Юрко підхоплюється:
Не хочу в місто! Я з бабусею Наталею залишусь. Мамо, ти казала, що вона погана, а вона добра!
Оксана аж почервоніла, губи стиснуті.
Мамі не можна таке говорити. Йди гуляй, тільки далеко не заходь, лагідно каже Наталя.
Хлопчик вибачається і виходить.
Не хвилюйся, Оксано. Дуже добрий у тебе хлопчик, вихований. Мені радість від нього була цього літа. Привозьте щороку тільки зрадію.
Мале заплакало, Оксана метнулась до донечки. Два дні гостювали вони у Наталі Іванівни син у господарці допоміг, Оксана тільки коло доні, свекруха годує, Юрко допомагає кожному й розказує, як тут добре.
Пора вирушати. Віктор з дітьми виходить у двір, Оксана підходить до свекрухи, обіймає:
Дякую, мамо. Свою вже майже не памятаю, а що свекрухи бувають ласкаві й не думала. Пробачте мене. Вітю дуже люблю, гарний він у вас.
Тепер вже у тебе, доню. А мені найбільша радість. І Юрка привозьте, як рідного його полюбила.
Так і розїхались. У родині все склалося щасливо: Наталю Іванівну на зиму забрали в місто, щоб допомагала з дітьми. А невістка зі свекрухою стали справжньою родиною, на радість Віктору й розторопному Юркові.
