Наталю Степанівно, я з вашим сином жити не буду, так йому й скажіть, проказала Марічка.
А з ким же ти житимеш? Хто тебе візьме з дитиною? Не бачу я тут під тином юрби короленят, буркнула свекруха.
Марічка збирала речі доньки. Свої вже лежали у валізі лише найпотрібніше. Рештку вирішить пізніше.
Рухи її були рівні, мов уві сні: поклала теплий костюм Соломійки у думках галочку. Черевички ще одну.
Вона вже не плакала. Однієї безсонної ночі вистачило, щоб зрозуміти з Олегом треба розлучитися.
Чула, коли він повернувся. Заглянув у спальню, не побачивши дружини, відчинив двері до дитячої. Марічка вдала, що спить.
Вранці, перед роботою, Олег знову підійшов до дверей. Постояв, потоптався, але не увійшов відклав розмову на вечір.
Але розмови не буде. За півгодини Марічка викличе таксі й поїде з двома річками Соломійкою до батьків.
Після вчорашнього вона не хотіла й бачити його.
До того, що він приходив п’яний щочетверга, вона звикла. Але вчора був вівторок. До того ж, зранку Марічка просила чоловіка прийти раніше й посидіти з донькою подруга Галя обіцяла знайти їй роботу.
Залишити Соломійку з ним у такому стані вона не наважилась, подзвонила Галі й перенесла зустріч. Олег розлютився:
Кому дзвониш? Яка ще зустріч? накинувся він.
Дзвоню Галі. Ми домовились, але я не можу залишити Соломійку з тобою.
Чому не можеш?
Глянь у дзеркало на кого ти схожий. Іди спати, завтра на роботу, сказала Марічка і пішла на кухню.
Стояти! гримнув Олег, схопивши її за руку. Що тобі не подобається? Га? З хлопцями трохи посиділи, у Витька день народження. Ти що, королева? Я сам вирішую, як мені приходити додому!
Марічка спробувала вирватися:
Отпусти! Мені боляче! Ти зовсім з глузду з’їхав!
Вона рвонула руку, Олег захитався.
Ах, ти так! вигукнув він, і кулак вдарив її у перенісся.
Марічка схопилась за обличчя. Олег, немов сам не очікував такого, розжав пальці, але вона вже йшла до доньки.
Королева! крикнув він і вилетів з квартири.
Королевою її називала свекруха. Наталя Степанівна зразу не взяла до серця невістку.
Двадцять один рік, а все вчиться! У мене в цьому віці вже дві дитини було.
Чоловік, господарство, город! А вона королева! Намучаєшся, Олеже! Обрав би простішу!
Батьки Марічки теж не схвалювали зятя.
Куди поспішаєш? Олег не останній чоловік на землі! Живи разом, але не одружуйся так швидко. Подивися на його рід.
Марічка прийняла рішення. Що воно було помилковим, зрозуміла за півроку. Могла піти. Але по-перше, соромно було визнати, що батьки мали рацію. По-друге вона вже була вагітна.
Соломійка не змінила Олега. Він як і раніше вважав, що дім і дитина справа дружини.
Її поганий стан, хвороба доньки ніщо не виправдовувало неготовану вечерю чи безлад.
Інші жінки все встигають! Ти, мабуть, спиш, поки я на роботі!
Я не можу готувати, коли Соломійка на руках. Замов доставку. Або сам звари пельмені.
Рожевих окулярів давно не було. Марічка все частіше думала, що мати була права, радивши придивитися до його родини.
Кілька разів вона збиралась піти, але Олег обіцяв змінитися. Марічка вірила.
Але після вчорашнього, коли він уперше вдарив її, вона зрозуміла годі.
Сором перед батьками ніщо поруч із життям із чоловіком, який піднімає руку. І вона не хотіла, щоб Соломійка росла в такому домі.
Мати Марічки побачила з вікна таксі, з якого вийшла донька з Соломійкою.
Іване, іди, допоможи з валізою, сказала вона чоловікові.
Коли Марічка зняла окуляри, батьки ахнули: ліве око опухло, під ним син
