**Щоденниковий запис**
Багато хто каже, що ворог у домі це чужий чоловік. Але чи точно? Може, це просто теща з усмішкою та судочком підозрілих котлет. Мене звуть Оксана, я заміжня вже два роки, і, як то кажуть, усе було чудово… поки моя теща не почала «гріти наш домівок» трохи надто часто. Так часто, що навіть поштар заглядав рідше.
Я перебирала провізію в шафці, коли раптом дзвінок у двері. Відчиняю. Ну звісно ж Надія Степанівна, моя теща.
Оксанко, привіт! Я тобі котлет принесла! З судака! Свіжого! радісно тягне до мене пластиковий контейнер.
Я зітхаю. Ми з чоловіком ненавидимо рибу з дитинства. Мене годували нею, поки ложка не вставала, а він, син рибалки, з’їв стільки, що мало що не виростив зірниці. Ми казали їй про це. Не раз. Але теща робила вигляд, ніби не чує.
Надіє Степанівно, ми не їмо рибу… Ви ж знаєте.
Та не викидати ж таке! Залиште, може, комусь віддасте! виправдовувалась вона.
Але справа була не лише в цих бісівних котлетах. Вона приходила все частіше. Без попередження. Без стуку. Заходила, як до себе, і починала «ревізії»:
Ой, а що це за сир? Не пробувала такого, візьму шматочок. І ковбаски трохи, купиш ще. До речі, я вам риби принесла треба ж ділитися!
З кожним візитом її апетити зростали. Одного разу вона зявилась із подругою. Без дзвінка. Без запитання.
Ми біля аптеки були вирішили зайти погрітися. Чаю нам наливатимеш?
Поки я стояла, як укопана, вона вже весело рилась у моїй холодильній шафі, витягаючи варення, сир, печиво, а її подруга вже влаштувалася за столом.
Я почувалася тут чужою. Чоловік лише розводив руками: «Це мама, вона ж добра». Добра? Я бачила, як вона ховала наш ананас під пальто. Це вже не була допомога чи турбота це була нахабна окупація.
Тому я придумала план. Мякий, але точний. Наступного дня я взяла подругу Маряну, купили найгостріші суші в місті й без попередження прийшли до Надії Степанівни.
Добрий день! Проходили повз вирішили зайти! Принесли вам суші спробуйте! посміхаючись, втиснула їй у руки коробку.
Теща зблідла. Вона ненавидить суші. Колись спробувала й тепер називає їх «сирими щурами на рисі».
Сідайте, а я подивлюсь, що в вас смачного є, сказала я, йдучи до її холодильника.
Дістала вареники, салат олівє, торт усе опинилося на столі. Маряна вже реготала.
Ой, Надіє Степанівно, ви не проти? Я ж вам суші принесла нормально ж ділитися, так? додала я з удаваною нев
