Чому я маю бути доглядачем для дідуся? Що ти мені даси? Квартиру? Автомобіль? сказала вона, не стараючись помякшити слова, глянувши на мене, ніби я не чоловік у розквіті сил, а прострочений товар на полицях «АТБ», який вже давно треба було знизити. І в той момент я вперше за довгий час посправжньому задумався: а чи не перевернувся світ, коли в 43 роки вже називають «дідусем», а ще й без зайвих натяків вишиковують ціну стосунків прямо в обличчя?
Мені 43. Я ніколи не був одружений, так, були стосунки, два спільних життя по два роки кожне, нормальні, без драм, просто розійшлися, як дорослі люди. Я завжди вважав це плюсом: немає аліментів, колишніх, зайвого багажу, без постійних порівнянь і сварок. Але в наш час це сприймають як підозрілу аномалію, ніби якщо ти не був одружений то щось не так, ніби в тобі схований дефект, який не пройшов сертифікацію.
Я чесно вирішив: пора. Хочеться сімї, хочеться жінки поруч, красивої, доглянутої, молодої так, не буду брехати, хочеться дівчина до 28, щоб і візуально радувала, і щоб друзі, не приховуючи заздрість, питали: «Де ти таку знайшов?». Я в цьому не бачив нічого ганебного, бо я чоловік, я заробляю, у мене квартира в Києві, авто «Тойота», стабільний дохід, не пю, не курю, виглядаю нормально, слідкую за собою, і, як казав я собі, був би гідним варіантом на «ринку».
Але ринок, як виявилось, живе за іншими законами, і я в цих законах виявився не покупцем, а товаром і не найпопулярнішим.
**Перше побачення.** Дівчина 26 років, Олеся, познайомилися через «Тіндер», листувалися тиждень, сміялася над моїми жартами, писала: «Ти такий цікавий», «З тобою легко». Я вже думав, що це нормальне знайомство, без вимог, просто людський контакт. Але коли ми зустрілися, розмова швидко перейшла в інший рівень.
Вона подивилася на мене оцінювально, не приховуючи цього, і вже через 15 хвилин запитала:
Яка в тебе машина?
Яка квартира?
Скільки заробляєш?
І тоді я зрозумів, що це не побачення, а співбесіда, а я, скоріше, актив, який перевіряють на ліквідність. Найцікавіше у неї не було жодної ніяковості, вона спокійно ставила питання, наче питає: «Чай чи кава?».
Коли я запитав у відповідь:
А що ти шукаєш у стосунках?
Вона усміхнулася і сказала:
Комфорт. Щоб чоловік міг задовольнити мої потреби.
І все. Прямо, без натяків, як прайсліст.
**Друге побачення** було ще цікавіше. Дівчина 24 роки, Марічка, красива, доглянута, справжня «картинка», за яку, як мені здавалося, варто з усіх сил старатися. Ми зустрілися в ресторані «Криївка» в центрі Києва, я оплатив вечерю, все попринципу «хлопець платить». Після трохи їжі розмова зайшла про майбутнє.
Я хочу сімю, дітей, нормальні стосунки, сказав я.
Вона подивилася на мене і спокійно відповіла:
А що ти можеш дати?
Я спочатку не зрозумів питання.
Що ти маєш на увазі?
Ти ж шукаєш молодшу дівчину, правильно? Тоді ти повинен розуміти, що у неї є вибір. Чому вона має обрати саме тебе?
Тут розпочався діалог, який остаточно перевернув мої уявлення.
Ти старший, продовжувала вона, отже, ти маєш компенсувати це ресурсами. Квартира, авто, гроші, рівень життя. Інакше який сенс?
Я намагався заперечити, що справу мають не лише гроші, а й почуття, сумісність, повага, але вона лише пожала плечима:
Це все другорядне. Спершу база.
Тоді я вперше почув у свою адресу:
Чому я маю бути доглядачем для дідуся?
Вона сказала це спокійно, без гніву, як констатацію, і додала:
Якщо хочеш молодих, відповідь.
З того вечора я відчув, ніби мене розібрали на запчастини і оцінили за ринковою вартості.
**Третя історія** вразила мене остаточно. Я листувався з жінкою 27 років, Олена, вона сама вперше написала, активно цікавилася, фліртувала, і я вже думав, що може, не все так погано. Раптом вона надіслала голосове:
Слухай, давай одразу чесно. Мені потрібен чоловік, який буде мене забезпечувати. Я не хочу працювати на межі. Якщо ти не готовий не марнуй ні свій, ні мій час.
Я запитав:
А що ти даєш в заміну?
Вона розсміялася.
Я? Себе.
Тоді у мене щось «заплющилося». Себе як товар, як послугу, як пакет «все включено», тільки з передоплатою. Найабсурдніше вони щиро не розуміють, що в цьому не так.
Вони не соромляться, не ховаються, не грають одразу ставлять умови, і якщо ти їм не підходиш, просто списують, без емоцій, без жалю, як невдалий варіант.
І знаєш, що найіронічніше?
Я щиро думав, що проблема в жінках.
Що вони «зіпсувалися», що їхні вимоги завищені, що вони меркантильні, що їм потрібні лише гроші.
Але чим більше я ходив на такі зустрічі, чим більше слухав, спостерігав, тим ясніше ставало: справа не лише в них.
Справа в тому, що я сам прийшов на цей «ринок» з очікуванням «вибирати», а опинився в позиції, де вибирають мене.
Я хотів молоду, красиву, зручну.
Вони ж хотіли забезпеченого, стабільного, вигідного.
Я шукав зовнішність. Вони ресурс. Я хотів, щоб «радувала око». Вони щоб «закривали потреби». У цій логіці все чесно, просто неприємно.
Тому що раптом розумієш, що ти не унікальний, не особливий, а один із багатьох, кого порівнюють, оцінюють, відкидають.
Найболючіше це не відмови.
Це момент, коли зрозумієш, що тебе бачать не таким, яким ти себе вважав. Не чоловіком, а пропозицією з умовами, обмеженнями, датою випуску. І, можливо, я дійсно запізнився.
Можливо, треба було будувати сімю раніше, коли все це не вважалося «угодою».
Можливо, я надто довго жив у ілюзії, що час на моїй стороні.
А зараз реальність така, яка є. І в ній, щоб отримати те, чого хочеш, треба або відповідати вимогам, або міняти свої запити.
А я поки що не готовий ні до першого, ні до другого.
І, мабуть, це найгірше відкриття за останні роки.
