Та чого вам та іпотека? Живіть з нами, наш дім ваш! сказала мені свекруха.
Я добре памятаю, як моя свекруха всіляко намагалася відмовити нас із чоловіком від іпотечного кредиту. Вона наполягала, що краще жити разом, мовляв, їхня хата і так перейде до мого чоловіка, бо він у них єдина дитина. Та ж сама свекруха була ще зовсім молодою їй було лише сорок пять, а свекру сорок сім.
Ми з чоловіком обоє молоді, нам двадцять пять. Обоє працюємо, зарплатня дозволяє винаймати квартиру. Я ж не хотіла псувати стосунки з його ріднею через буденні побутові негаразди.
Батьки чоловіка наполегливо пропонували спільне проживання. У моїх батьків трикімнатна квартира, місця вдосталь, але жити на чужій території мені не хотілося, бо почуваюся там лише гостею. Та й у домі свекрів затишку не відчуваю, наче не своє.
Якось, з початком карантину, власниця житла, яке ми орендували, попросила виїхати вона збиралася поселити свою племінницю з сімєю. Ми не змогли оперативно знайти іншу квартиру, тож перебралися до батьків чоловіка. Свекруха з свекром прийняли нас добре, намагалися, щоб ми відчували себе дома. Моя мама не надокучала мені, але все ж любила повчати мовляв, я щось готую не так, щось прибираю не як слід. Зі свекрухою такого не було.
Ми з чоловіком давно думали про власне житло, і тоді зрозуміли час брати іпотеку прийшов. Зважили: поки є можливість, слід накопичити грошей. Звичайно, хотілось переїхати від батьків чоловіка якнайшвидше, але зрозуміло було якщо винаймати квартиру, копити доведеться дуже довго.
Свекри не втручалися особливо, але у них свої порядки: свої ритуали, їхні звички не збігалися з нашими. Ми з чоловіком весь час підлаштовувались, мовчки приймаючи їхні правила дому, бо жили на їхній території. Начебто ніяких конфліктів, але я чітко відчувала це не моє місце.
З перших днів свекруха відсторонила мене від кухні, лагідно казала, що то її царство, і вона тут усе контролює. Але їсти її страви мені нелегко надто гострі, багато цибулі, забагато приправ.
Може, хтось би не звернув уваги, але я ж мала з цим справжню проблему. Як тільки вирішила готувати для себе окремо, свекруха образилася, мовляв я принижую її, ставлю під сумнів хазяйновитість.
Щопятниці свекруха влаштовує генеральне прибирання. Після роботи тягається з ганчіркою по всій квартирі. Ми ж з чоловіком повертаємось вимучені, хочемо скоріше заснути, а вона ображається, що все робить сама. Колись я спитала, чому саме пятниця, а не вихідні, відповіла: У суботу та неділю маємо відпочивати.
Подібних дрібниць набиралося чимало. Та завжди зігрівала мене думка: свекруха не кепкує, просто так її заведено. І це тимчасово.
Ми з чоловіком, порадившись, вирішили не казати батькам, що заощаджуємо на власне житло. Платили половину комунальних, давали гроші на харчі, а решту відкладали. Якось розговорилися про машину двоюрідний брат чоловіка придбав нову Ладу. Свекор заохочував і нас подумати про авто, та чоловік відказав, мовляв, зараз більше цікавить власне житло.
Та скільки ж ви будете той внесок збирати? запитав свекор. Чоловік відповів: ми збираємо не на квартиру, а на перший внесок для іпотеки.
Чого вам та іпотека, живіть з нами, наш дім ваш! знову втрутилася свекруха.
Ми з чоловіком почали пояснювати, що хочемо мати своє. Батьки доводили, що це нерозумно, бо якщо не брати кредит, то й банку не треба платити зайвих грошей. Коли свекруха побачила, що не може нас переконати, почала наголошувати, що краще думати про дітей, а не про кредити.
Щодня нам доводилося вислуховувати аргументи її на користь спільного проживання. На мене її слова не діяли, а от на чоловіка вони впливали він почав погоджуватися з матірю. Якось сказав мені:
Не потрібно нам тієї іпотеки, мама права. Живемо спокійно, мирно, а хата все одно буде наша.
За пятдесят років, може, й буде, гірко відказала я.
Після тієї розмови чоловік став частіше згадувати, що батьки вже не молоді й можуть потребувати нашої опіки, а кредит це ярмо, важко буде платити, коли я піду у декрет.
А я так хотіла господарювати у власному домі вже зараз, а не чекати, доки свекруха залишить цей світ…
