Моя мама завжди була жінкою з великим сердцем. Всю себе вона віддала мені та сестрі. Працювала вчителькою у школі, а по вечорах підробляла репетиторством, щоб ми ні в чому не знали потреби. Батька ми втратили рано — він пішов, коли мені виповнилося шість, а сестрі лише три роки. Мама взяла на себе весь тягар, не скаржилася, не плакала — просто несла свій хрест, як могла.
Жили ми в бабусиній квартирі у Львові, що дісталася мамі у спадок. Скромно, але затишно. Закінчили школу, вступили до університету, вийшли заміж, народили дітей. Часто навідували маму, вона радісно возилася з онуками, готувала наші улюблені вареники, сміялася. Нам здавалося, що їй достатньо нашої любові, наших обіймів, дзвінків. Та виявилося — їй бракувало чогось іншого.
Того року ми з сестрою вирішили влаштувати їй сюрприз на День народження. Сказали, що не приїдемо — мовляв, робота. А самі вже їхали до неї з квітами, тортом та повітряними кульками. Коли вона відчинила двері, в очах миттєво зникла радість, з’явилася метушня. Мама занервувала, пробурмотіла щось про учня, що прийшов на заняття. Ми переглянулися. А потім увійшли в дім.
За столом сидів чоловік. У одних трусах. Сигарета в зубах, пиво перед ним. І справді — «учень». Тільки дорослий, з залісиною, який явно не ходив до школи. Ми оніміли, але мовчали. Він, побачивши нас, схопився, пробурчав щось про терміновий виклик на роботу й вилетів із хати.
Мама ж, навпаки, розлютилася. Образилася, що ми вдерлися без попередження. Півроку після цього вона не спілкувалася з нами: не брала трубку, не відповідала на повідомлення. Я сподівалася, що вона відтане. А потім вирішила поїхати сама, щоб поговорити, сказати, що ми не проти її особистого життя.
Двері мені відчинив він — той самий. І відразу жорстко: «Її немає вдома. І взагалі, більше не лізьте сюди». Я спробувала пояснитися, але він… штовхнув мене. Я впала, вдарилася головою. Діагноз — струс мозку. Чоловік, довідавшись, миттєво помчав до мами. Але замість підтримки почув лише погрози й звинувачення: нібито я сама накинулась на її чоловіка, влаштувала скандал. І вона на його боці. На боці того, хто підняв на мене руку.
Ми намагалися знайти цього чоловіка, але він немов розтаяв. А через кілька тижній мені написала одна з маминих учениць — мовляв, у неї біда, терміново потрібні гроші. Я була в шоці. Мама не відповідала. Я попередила всіх родичів: не давайте їй жодної гривні, вона в порядку. Хоч сама тоді не знала, що з нею взагалі.
Минув майже рік. І раптом — дзвінок. Мама. Плаче. Голос тремтить. І розповідає все.
Виявилося, цей її «кавалер» весь цей час був у змові зі справжньою коханою. Вони хотіли виманити в маВони хотіли виманити в мами квартиру, але в останній момент вона побачила його справжнє обличчя і викинула його геть, як сміття.
