Не бери те, що тобі не належить

Не можна брати чуже
Єдина донька у батьків Марічка була їхньою улюбленицею, все робили для неї. Батьки, освічені люди, працювали в науково-дослідному інституті, тато професор. Скільки себе памятаю, у нашому домі завжди було багато гостей.
Мама, Лариса Василівна, готувала дуже смачно, часто пекла величезні пироги, а стіл сервірувала так красиво, що гості не могли не захоплюватись.
Ну, Ларисонько, ти як завжди в своєму стилі краса і смакота, тільки подивишся на твій стіл, і відразу апетит розпалюється, жартували гості щоразу, коли приходили до нас.
В школі я вчилася добре, хоч відмінницею не була, але тверді дванадцятки і десятки у мене завжди були. Ніколи батьки не змушували мене сидіти за уроками з дитинства була організована і відповідальна. Прийшла зі школи, переодягнулась, поїла, і сідала робити домашнє завдання.
Марічко, ти була на музичних заняттях? питала мама.
Так, матусю, нещодавно повернулась.
Я вчилася в музичній школі, грала на скрипці. Це приносило мені море натхнення, коли брала скрипку в руки, забувала про все, поринала у музику. Вчителька часто ставила мене іншим у приклад.
Шкільні роки пролетіли швидко. Друзів у мене було багато, я була доброзичливою та компанійською, намагалася всім допомогти. Ми жили у великому місті Києві, тому я дуже хотіла вступити до університету саме тут.
А тобі що хвилюватися, Марічко, твої батьки ж працюють в університеті, будь-як тебе пристроять. А мені куди вже, ледве школу закінчую, яке там вищу освіта, казала подруга Оля.
То куди ж ти хочеш вступати?
Нікуди, працювати піду. Мама одна, тягне мене як може. Почну заробляти їй легше буде, відповідала Оля. Насправді вони жили з мамою непросто, економили на всьому.
Я не могла зрозуміти, як живе Оля, бо нашій родині вистачало грошей, я ні в чому не потребувала.
Тату, мамо, мені на випускний треба нову сукню і туфлі, попередила їх.
Знаємо, доню, завтра вихідний, підемо по магазинам, пообіцяла мама.
Купили красиву сукню і туфлі до неї, залишалося лише скласти добре іспити, відгуляти випускний і вперед, у доросле життя.
Я вступила до Київського політехнічного інституту. Звісно, батьки трохи допомогли, але і сама могла це зробити; мама така спілкувальна, знайомих у неї багато, тож і на всяк випадок домовилась з ким треба.
Ну все, мої дорогенькі, тепер ваша донька студентка! радісно повідомила я батькам, коли знайшла своє прізвище у списку вступлених.
Вітаємо, донечко! весело сказав тато і подарував мені дорогий телефон; на той час у багатьох ще не було мобільників.
Мені подобалося все в університеті навчання, викладачі, нові друзі. Життя стало зовсім іншим студентські вечірки, екзамени, курсові, і багато нового. З Олею майже не зустрічались, у мене не було на це часу. Вона працювала на заводі зовсім інше життя і оточення.
Влітку я їздила зі студентськими будзагонами. Це була динамічна і цікава пора. Я була симпатичною і товариською, багатьом хлопцям подобалась, але великого кохання ще не було лише дружні стосунки, кілька легких романів, все несерйозно.
На останньому курсі я випадково познайомилась з Андрієм. Він відслужив в армії і працював майстром із ремонту техніки. Познайомились в кінотеатрі, куди ми з Олею нарешті вибрались разом в вихідний.
Добрий вечір, дівчата, можна до вас приєднатися? ввічливо запитав він, коли ми тягнули коктейль у кафешці кінотеатру.
Можна, відповіла Оля, а Андрій дивився мені просто в очі.
Я Андрій, тут сьогодні так багато людей, сказав він, ніби виправдовуючись за те, що приєднався.
Я Оля, а це Марічка, посміхнулась подруга.
Вирішив піти на новий фільм, друг порадив.
Ми теж у рідкісну мить вибрались разом, часу не вистачає я працюю, Марічка вчиться, пояснила Оля. Андрій відразу сподобався їй, але він майже не зводив погляду з мене.
Домовились зустрітись після сеансу, бо місця у нас були різні. Втрьох гуляли допізна, Андрій спочатку провів Олю, потім мене, попросив мій номер телефону.
Андрій був справжнім красенем, освіченим, мені з ним було цікаво. Я закохалася. З того часу ми почали зустрічатись, а через півроку одружились. Батьки гарно прийняли Андрія, майбутній зять їм дуже сподобався.
Після закінчення інституту я трохи попрацювала, а потім пішла в декрет народила сина Артемчика. З Андрієм була щасливою, він виявився турботливим чоловіком і батьком, підтримував, допомагав у всьому.
Мамо, як мені пощастило з чоловіком! часто казала я, з Андрієм наче за камяною стіною.
Я дуже рада, доню. Андрій справжній чоловік і сімянин, говорила Лариса Василівна, а тато просто обожнював зятя, разом грали у шахи, розмовляли на різні теми.
але довелося почати життя без чоловіка
На жаль, щастя не буває безкінечним. Артемчику було пять років, коли ми з Андрієм потрапили в ДТП. Їхали машиною, і раптом на зустріч вилетів мотоцикл на шаленій швидкості Я вилетіла з машини, мабуть, це мене врятувало, а чоловік, на жаль, загинув. Добре, що Артемчик залишився з бабусею і дідусем.
Господи, за що шепотіла я, прийшовши до тями в лікарні, поряд сиділа мама.
Слава Богу, Марічко, ти очнулась, плакала Лариса Василівна, хоч переломи, але жива.
Андрія я ховала у інвалідному візку. Довго відновлювалась, допомагали батьки, жила з сином у них. Переживала депресію, дуже сумувала за чоловіком, моїм порятунком був Артемчик.
Дякую тобі, Господи, дякувала, дивлячись на ікону, що з моїм сином все добре. Артемчик допоміг мені знову відчути сенс життя.
Мені довелося почати нове життя без чоловіка.
Мамо, я вирішила переїхати на чорноморське узбережжя у нас там дім, хочу оселитися там. Морський клімат мені і Артемчику тільки в користь, море йому подобається. А ви будете приїжджати в гості. Тут все нагадує про Андрія
Батьки погодилися. Переїхавши, я нарешті відчула спокій. Влаштувалася адміністраторкою у готелі, стала спілкуватися з великою кількістю людей. Артем ходив до школи. По вихідних ми разом ходили на пляж, відпочивали, засмагали.
Одного разу загубила на пляжі обручку, яка була мені дорогою память про Андрія. Плакала, риючись в піску.
Чому ви плачете? почула раптом чоловічий голос. Що сталося?
Загубила обручку, це дуже важлива для мене річ
Хто ж ходить на пляж з каблучками?
Я ходжу Є ще питання?
Гаразд, допоможу вам, відповів чоловік. Мене звати Богдан, а вас?
Марічка, я з ним просіювала пісок крізь пальці. Зрештою каблучку знайшли в моєму одязі.
Дякую, Богдане.
А ви давно на відпочинку? запитав Богдан. Я тут з другом, він залишився в готелі, після вчорашньої вечірки не хоче виходити
Я насправді тут живу, відповіла я.
Згодом Богдан запросив мене у кафе.
Пора вже з пляжу, погодилась я, можна і в кафе, бо сьогодні страшенно спекотно.
У прохолодному кафе потягували холодні коктейлі. Я не поспішала Артем був у бабусі з дідусем, я відправила його до них на місяць, він сам захотів. Богдан відразу ж пояснив, що одружений, має доньку, працює в аеропорту рідного міста.
Я розповіла йому свою історію, про смерть чоловіка.
Тому я вирішила почати життя з чистого аркуша, сказала я, переїхали сюди з сином.
З Богданом було дуже легко, він простий у спілкуванні, без зайвих складнощів, добрий. Після кафе він провів мене до будинку і ми попрощались. Через три дні Богдан з великим букетом квітів чекав мене біля будинку після роботи.
Привіт, вже скучив! усміхнувся, вручаючи квіти.
Привіт, я щиро зраділа, побачивши його. А у мене якраз від завтра відпустка! радісно сказала.
Чудово, матимемо більше часу разом, зрадів Богдан. Тоді запрошую тебе в ресторан, познайомишся з моїм другом.
У ресторані ми добряче веселились, після чого Богдан залишився зі мною. Між нами сталося те, що сталося.
Господи, здається, я закохалась задумалась я.
Після загибелі чоловіка ні з ким не була, майже всю відпустку провела з Богданом. Він дзвонив на роботу, просив оформити відпустку за власний кошт. Та Богдану все одно довелося їхати. Розставання було важким. Через тиждень він зателефонував.
Марічко, я скоро приїду Зрозумів, що не можу без тебе. Усе зізнався дружині, вона подала на розлучення.
судьба вирішила ще раз випробувати мене
Я була щаслива, не задумувалась, що переживає його сімя.
Я теж жінка і хочу бути щасливою.
Богдан приїхав, отримав розлучення, і ми розписались. Через рік у нас народилась донька. Ми були радісні, щасливі.
Але, мабуть, доля вирішила ще раз випробувати мене. Ідилія скінчилась через десять років. Богдан став заглядати на молодих дівчат, курортне містечко спокус багато. Почались сварки, спершу він брехав мені, а потім зізнався. Я бачила його на пляжі з іншими.
Я подала на розлучення, Богдан повернувся до своєї колишньої дружини. Доньку не залишив напризволяще, платив хороші аліменти у гривнях. Діти виросли. Артем поїхав до бабусі й дідуся в Київ, вчився в університеті, там же одружився. Донька залишилась зі мною, але після весілля переїхала до чоловіка.
У мене двоє онуків і внучка. Вони приїжджають до мене в гості, час від часу старенькі батьки також навідуються, особливо разом з Артемом. Вся моя життя це діти й онуки.
А Богдан? Він більше не зявлявся. Я вирішила остаточно більше не хочу чоловіків. Впевнена:
Я поплатилась за своє кохання до одруженого не можна брати чуже, чуже щастя
Не хочу більше випробовувати долю. Боюсь, що бумеранг може повернутись і боляче вдарити. Тому живу одна.
Дякую за увагу, за підтримку і добрі слова! Хай щастить вам і вашим родинам!