Ми з чоловіком живемо у шлюбі вже понад двадцять років. Я вже давно звикла до його фокусів та приколів. Але інколи він мене просто виводить з рівноваги.
Кілька днів тому я повернулася з роботи настільки втомлена, що заснула сидячи. Присіла на кілька хвилин відпочити й навіть не помітила, як закрилися очі, і я провалилася у сновидіння. Розбудив мене крик чоловіка. Він також повернувся з роботи й замість того, щоб якось мені допомогти, ласкаво розбудити й покласти до ліжка, він почав кричати на всю квартиру. «Я повернувся з роботи, а ти нічого не приготувала їсти та ще й спиш. Хропіння стоїть на всю квартиру». Я не могла змовчати. Теж мені знайшовся командир. Я працюю на роботі точнісінько так само, як й він. Я заснула не від того, що мені не було, що робити. Цілий день бігала на роботі наче навіжена. Навіть на хвилинку не присіла.
Загалом ми почали сваритися. На готування їжі в той день чоловік міг навіть й не розраховувати. Я демонстративно посмажила собі яєчню, а йому нічого не залишила. Криків стало ще більше. А останні його слова мене взагалі вразили. Я не знала, що мені робити. Сміятися чи плакати від його дурості. «Не будеш готувати – підеш служити до армії. Я ось по телевізору бачив, що жінок тепер також будуть брати. Особисто затягну тебе до комісара. Може ще і якусь нагороду отримаю». Він говорив це цілком серйозно. Що мені залишалося робити. Я показало йому, хто він, покрутивши пальцем біля скроні.
Ох, бідні наші жінки. Що їм тільки не доводиться терпіти. Родину тягнуть на собі, готують, прибирають, за дітьми дивляться, домашнє завдання роблять з дітьми, в школу їх водять та на гуртки. На роботах працюють. А тут ще й потрібно йти до військкомату та ставати на облік. Це просто якийсь жах. Мені здається, що якби чоловіки спробували хоч місяць жити в нашому темпі, то б напевно самі повтікали до армії. Візьми тільки справся з дітьми. Або спробуй в серпні закривати консервацію, коли на дворі спека, а біля плити так взагалі пекло. А що чоловіки. З роботи прийшов, на диван ліг й починають командувати. Те принеси, те подай, на ранок одяг та обід приготуй. А в кінці буває, що навіть дякую не почуєш.
Ну мій то напевно за кілька днів все зрозуміє. Я оголосила йому «бойкот». Хоче, щоб я готувала, то нехай допомагає.
