Син мого друга був завжди дивом для всіх навколо. У школі вчився старанно, закінчив університет із відзнакою, влаштувався на роботу та працював не покладаючи рук. Тепер вінвласник прибуткового бізнесу, живе у чудовому будинку під Києвом, має квартиру на Бессарабціневже не мрія? Справжній феномен, а не людина.
Але… завжди має бути оте «але». Одружився він з дівчиною. Дівчиною неподобною, страшною, немов із покинутого хутора, з родини, де сварки не вщухають, а руйнівна заздрість проходить у спадок. Це не вигадка, не жалі наречених це правда.
Спочатку ця «відьма» відрізала чоловіка від усіх друзів. «Навіщо тобі вони? Хіба не зрозуміло, вони тут лише задля випивки, шукають у тебе гривні робити тобі більше нічого, як дозволяти їм користуватися тобою».
Потім взялася за його родину. А там родина велика, гуртовна, до кожного свята збираються разом, щодня телефонують міцний, дружній рід.
Дружина спершу закатувала очі на будь-яку запрошення від родичів, вигадувала незамінні справи, як тільки хиталася тінь гостей, а у разі справжнього візиту ловила «раптові мігрені», наче сонячний зайчик зі сну.
Зрештою, єдиною, хто ще іноді навідувався, залишилась його матір, бо та марила бачити внучку й невимовно сумувала за сином.
А ця дружина щоразу влаштовувала сцену. Ні, не кидалася тарілками і не голосилаа тихенько, з шипінням говорила: «Я вже тобі пятсот разів казала не принось дешевого дарунку, у нас тут усе солідно, а ти несеш ганьбу».
Син стояв поряд, хитав головою: «Мамо, заради всього святого…»
Учора зустрілись ми всі вона, ще одна знайома і я. Друга моя вся у сльозах, руки тремтіли, показувала СМС: «Мамо, ми з Аленою вирішили краще щоб ви до нас більше не приходили».
Плакала та, питала: «Як так? Мій хлопчик подзвонив і каже: Мамо, ти засмучуєш мою дружину. Коли ти приходиш, вона потім три дні ніби не своя»
Мовляв, хіба це головне, задумувались ми, зітхаючи. Нещасна, як же тобі не пощастило з невісткою.
І тут стара подруга, як ляпас, каже: «А до чого тут вона? Ти виховала такого сина безсердечного, жорстокого».
Я кинулась на неї: «Ти нічого не розумієш! Він заради миру в родині, і ти не бачила, як він у шостому класі власноруч малював мамі вітальний лист до Восьмого березня: серце, квітка! Якби не та жінка…»
Подруга лише знизала плечима: «Якщо чоловік не поганий, жодна дружина не змусить його бути звіром». І пішла, наче крізь туман.
А я ніби пелена з очей впала.
Все життя мені казали: хороший чоловік бере собі погану дружину.
А вийшло, що людина ница сама по собі, а не завдяки комусь іншому.
