“Не дивись на мене так! Мені не потрібна ця дитина. Забирай її!” незнайома жінка просто кинула мені переноску в руки. Я не розуміла, що відбувається.
З чоловіком ми завжди жили злагоджено. Майже не сварились. Я старалася бути доброю дружиною й господаркою. Побралися ще студентами. Потім я завагітніла, і в нас народилися близнючки. Коли діти підрости, ми відкрили невелику справу. Чоловік керував бізнесом, а я лише іноді допомагала, адже мала доглядати за дітьми та домом. Найбільше я любила готувати. Чоловік завжди чекав вихідних, коли я приготую щось смачне. Кожного разу я вигадувала нову страву, а він був головним дегустатором. Діти теж завжди цікавилися, що сьогодні на столі. З усіма цими клопотами дітьми, домом, роботою я ніколи не звертала уваги на те, що робить мій чоловік. Навіть не подумала б, що він здатен на зраду. Але останній рік був важким. Справа йшла погано, ми економизували на всьому. Чоловік їздив країною, шукаючи нових покупців. Близнючки пішли у перший клас, тож я більше часу проводила вдома.
Одного дня, коли ми з чоловіком поверталися з роботи, нас зустріла гарна незнайомка. Ми вийшли з авто, а вона підбігла і просто всунула мені в руки переноску.
“Не витріщайся на мене! Мені не потрібна ця дитина, якщо він не хоче бути зі мною. Забирай її!” кричала вона, немов божевільна, показуючи пальцем на мого чоловіка.
Я стояла, нічого не розуміючи.
“Ти обіцяв кинути її й бути зі мною! Якщо ні то й дитина мені не потрібна!” жінка плюнула мені під ноги, різко обернулася й пішла.
Я кілька хвилин стояла в шоці, доки не усвідомила, що тримаю переноску. Не питала чоловіка ні про що по його погляду було зрозуміло, хто та жінка. Він мов би хотів провалитися крізь землю. Мовчки зайшли в дім. У переносці лежав хлопчик, йому було щонайбільше два тижні.
“Забереш дітей зі школи й купиш усе, що я напишу для малюка!” чоловік мовчки згодився.
З того дня минуло вісімнадцять років. Багато знайомих засуджували мене навіщо виховувати чужу дитину, коли в нас уже було двоє донечок?
Я ніколи не розпитувала чоловіка про ту жінку. Виростила хлопчика, як свого сина. Дівчатка були щасливі мати молодшого брата. Ми не приховували правди від сина, і коли він виріс, розповіли йому все. На диво, він сприйняв це спокійно, навіть не поцікавився справжньою матірю. А я була щаслива. У нас була трійка чудових дітей, які нас любили. Стосунки з чоловіком зіпсувалися, але він намагався їх полагодити.
У день вісімнадцятиріччя сина ми влаштували сімейне святкування. Доньки, вже заміжні, мали приїхати. Саме коли ми збиралися сідати за стіл, подзвонив дзвінок. Ми не чекали гостей, тож я злякалася. Цілий день мене щось тривожило, і не дарма. У передпокої стояла худа жінка, схожа на ту, що колись віддала мені сина.
“Я хочу побачити свого сина!” сказала вона.
“У вас тут немає сина!” ми з сином відповіли одночасно.
Син зачинив двері перед жінкою й запросив усіх до столу. А в мене на очах були сльози. Я була щаслива, що маю такого сина навіть якщо він не мій.
