Не йди, мамо. Сімейна історія
У народі кажуть: людина не горіх, відразу не розкусиш.
Та Оксана Миколаївна була переконана, що це нісенітниця, бо вона в людях чудово розбирається!
Її дочка, Ліля, минулого року вийшла заміж.
Оксана Миколаївна так мріяла, що донька знайде хорошого хлопця, підуть внуки, і вона, бабуся, знову стане головою всієї цієї великої родини.
Олег здався не дурним і, відповідно, не бідним хлопцем. І цим, здається, дуже пишався. Але жили вони окремо у нього своя квартира у Львові, і поради тещі їм, мабуть, були не потрібні!
Він явно погано впливає на Лілю!
Такі стосунки ніяк не вписувалися у плани Оксани Миколаївни. Олег почав її дуже дратувати.
Мамо, ти просто не розумієш, Олег із інтернату. Він сам всього досяг, він сильний і дуже хороший, добрий, засмучувалася Ліля.
Але Оксана Миколаївна лише стискала губи й знаходила в Олегові все нові й нові вади.
Тепер він здавався їй зовсім не тим, ким вдавав із себе перед її дочкою! І її материнський обовязок відкрити дочці очі на цього порожнього хлопця, доки не пізно!
Освіти ніякої, несговорливий, ні чим не цікавиться!
Вихідні тільки й знає, що на дивані перед телевізором сидить, мовляв, втомився!
І з таким чоловіком її Ліля хоче життя прожити? Не буде цього! Ліля їй ще подякує.
А коли підуть діти, внуки чому навчить їх такий батько?!
Загалом, Оксана Миколаївна була дуже розчарована. І Олег, відчуваючи її настрій, також став уникати спілкування.
Вони спілкувалися все рідше, а до них додому Оксана Миколаївна й зовсім перестала заходити.
Батько Лілі, чоловік добродушний, знаючи свою жінку, зайняв обережну позицію.
Та одного вечора Ліля знервовано зателефонувала Оксані Миколаївні:
Мамо, я тобі не казала, я поїхала у відрядження на два дні. А Олег на будівництві застудився: навіть раніше з роботи повернувся, погано почувався. Телефоную йому не піднімає слухавку.
Лілю, ти мені все це навіщо розповідаєш? обурюється Оксана Миколаївна. Ви ж живете своїм розумом, до нас, до батьків, справи у вас немає! Може, я також зле себе почуваю, та, мабуть, це нікого не хвилює! І вночі ти дзвониш лише заради того, щоб повідомити, що Олег захворів? Може, досить вже?!
Мамусю голос Лілі затремтів, вона справді дуже хвилювалася. Пробач, мені просто боляче, що ти не хочеш зрозуміти, ми Любимо одне одного. І ти вважаєш Олега недостойним, але це не так! Як ти можеш думати, що я, твоя донька, могла б покохати якогось поганця? Хіба ти мені не віриш?
Оксана Миколаївна мовчить.
Мам, я тебе дуже прошу, у тебе ж є ключ від нашої квартири. Зайди до нас, я боюся, з Олегом щось сталося! Дуже прошу!
Добре. Тільки ради тебе, і Оксана Миколаївна пішла будити чоловіка.
На дзвінок у квартиру зятя і доньки ніхто не відповів, тож Оксана Миколаївна скористалася власним ключем.
Зайшли з чоловіком темно і тихо.
Може, його й справді нема вдома? припустив чоловік, але погляд дружини зупинив його.
Вона зайшла до кімнати й оторопіла. Олег лежав на дивані в дивній позі. Та в нього ж сильний жар!
Лікар швидкої допомоги привів хлопця до тями:
Не хвилюйтеся, у вашого сина ускладнення після застуди. Виснажився, мабуть, багато працює? співчутливо звернулася лікар до Оксани Миколаївни.
Так, багато, кивнула вона.
Все буде гаразд. Слідкуйте за температурою, телефонуйте, якщо що.
Олег спав, а Оксана Миколаївна сіла в крісло біля ліжка, почуваючись дивно вона ж біля ліжка ненависного зятя.
Він лежав блідий, волосся прилипло до чола від гарячки. І їй раптом стало його шкода. Уві сні він здався молодшим, а лице стало мякшим, не таким похмурим, як завжди.
Мамо… тихо прошепотів Олег крізь сон і взяв її за руку. Не йди, мамо…
Оксана Миколаївна зовсім розгубилася, але руку з його долоні не висмикнула.
Так і просиділа з ним до ранку.
Ще тільки розвиднюється, дзвонить Ліля:
Мам, вибач, я вже майже приїхала, не треба нікуди йти, думаю, все вже добре.
Звісно. Вже добре, посміхається Оксана Миколаївна, ми тебе чекаємо, у нас все гаразд.
*****
Коли у Лілі народився перший син, Оксана Миколаївна одразу запропонувала свою допомогу.
Олег з вдячністю поцілував їй руку:
Бачиш, Лілю, а ти казала, мама не захоче нам допомагати.
А Оксана Миколаївна, гордо тримаючи на руках маленького Тарасика, прогулювалася квартирою й розмовляла з онуком:
Ось, Тарасику, тобі пощастило, в тебе найкращі батьки і бабуся з дідусем! Щасливий ти хлопець!
Отож, правдива все ж народна мудрість: людину не розкусиш одразу.
І лише любов допоможе в усьому розібратися.
