Не хотіла, але зробила
Палити Олеся не вміла, та все ж щиро вірила, що це допомагає їй заспокоїти нерви. Вона стояла у дворі свого діда́вського будинку і вдивлялася у сільську вулицю, занурена в темні й тривожні думки. Життя останнім часом її не балувало клопотів було чимало.
Жила Олеся сама у хаті покійної бабусі, батьки в іншому селі за сім кілометрів. Їй дуже хотілось самостійності, вже двадцять три роки, працює листоношею у відділенні “Укрпошти”.
Вона не докурила цигарку, затушила і жбурнула на землю.
Не моє це діло палити, думала Олеся, Марічка радить, каже, нерви заспокоює, а мені навпаки Вона по пачці за день викурює, та я такого не хочу.
Саме в той момент повз її двір проїхав новий дільничний Сергій його перевели з сусіднього району. Про це Олеся знала від колег на пошті. Простеживши очима за автомобілем, вона повернулась до хати, надворі вже вечоріло, а їй цього вечора належало зробити щось важке й небезпечне
Напередодні у поштовому відділенні було малолюдно, хоча час від часу навідувались односельці.
Завтра тут буде справжній гармидер, сказала Галина Олександрівна, а сьогодні тиша перед пенсіями.
Галина Олександрівна на пошті з молодих літ, її тут всі знають. Часто жартує:
Тридцять років на цій пошті, а де б ще, як не тут, посміхається.
Ой, тітко Галино, сміялася Марічка, моя мама каже: як би не ви, давно б пошта зачинилась все тут на ваших плечах тримається!
Е, мою заміну можна знайти, святе місце пустим не буває прийде час, піду на пенсію
Добрий день! промовила Марина жінка статна, сорок два роки. Спека страшенна Я по ділу: сусідка моя баба Оксана просила оформити підписку на журнал, любить читати. А ми завтра на світанку їдемо аж до Одеси на море! От вона і просила бо термін закінчується, а лишитись без журналів боїться. Сама ж майже не ходить, сидить у хаті, час книжками скорочує.
О, Марина, не страшно так далеко? співчутливо мовила Галина Олександрівна, Одеса сонце, пляжі, гарно!
Та ні, я не боюсь. В перший же день усе у Facebook викладу! Новий купальник купила дивіться всі! весело відповіла Марина і поспішила далі.
І скільки ж то треба гривень, щоб з сімєю на відпочинок у Одесу зїздити? закотила очі Марічка.
О, в них грошей вистачає, чоловік її Микола, фермер, впевнено заявила Галина Олександрівна.
Олеся лише мовчки слухала, сиділа біля компютера, думала свою думу
На пошту зайшов Сергій, дільничний привітний, усміхнений:
Добридень, мав би отримати повідомлення, гляньте, звернувся до Марічки, а очима впявся в Олесю.
Не знав, що у вас тут такі красуні працюють Хіба тільки сумна занадто
Галина Олександрівна простежила за його поглядом.
О, Олеся! Жениха недавно поховала
Розумію, скрушно мовив Сергій, а Марічка сказала, що на його імя поки немає нічого.
Три тижні тому Олесин наречений Андрій загинув. Знайшли мертвого на околиці райцентру. Говорили, Андрій грав підпільно у казино, заборгував. Олеся того й не знала. Міліція нікого не знайшла, але пізно увечері до Олесі додому приїхали двоє Василь і Славко. Їх Олеся знала Андрій якось був з ними.
Твій наречений нам винен грошей, сказав Василь.
Він помер, перелякано відповіла Олеся.
Борги не помирають! Ти повернеш. Триста тисяч гривень! лякає її Василь.
Де я візьму такі гроші?!
Твоя проблема. У селі багаті є, працюєш на пошті все знаєш! Через два тижні знову будемо тут, якщо звернешся до поліції не виживеш. Ось тобі відмички будь-який замок відкриєш, грубо додав.
Вони вийшли з її хати, вона швидко зачинила двері, кров у скронях, а надворі пітьма. Думала, мучилась, вирішила коли Марина з родиною відїде, тоді вночі проникне до її будинку. Знала собаки у дворі нема, тільки ворота зачинені. Перелізла через паркан.
В темряві, тремтячи, відчинила замок відмичкою як той Василь показав. Серце гупало: йде на злочин, стає такою ж, як ті бандити, які її змусили.
Довго нишпорила, влучав із вулиці промінь світла. Думала:
Боже, що я роблю? Андрій, ти покинув мене в біді, а я тепер за тебе мушу відповісти, йти на злочин
Розуміла треба до поліції, та страх перед Василем не згасав. Знайшла лише пятнадцять тисяч гривень у скриньці, золотий перстень і браслет Марини у комоді. На столі ноутбук. Його також опустила в сумку.
Тихо вибралась з дому, сумку на плечі, озиралася ніде ані світла у вікнах, лише де-не-де лаяли собаки. Ні душі, ніхто нічого не бачив. Тремтіла, страшно.
Дома сумку заховала у бабусин старий скриню, у комірчині під мотлох. Всю ніч не спала, мучив головний біль. Вранці на роботу.
Ближче до обіду вискочила з пошти і подалася до місцевої їдальні.
Доброго дня, враз перед нею став Сергій, вона аж здригнулася. Усміхнувся: Не бійся, нам по дорозі, я теж до їдальні.
Добрий, ледве промовила, в паніці: може він вже знає про злочин? Ждав мене? пронеслось в голові.
Саме тебе й ждав, жартував Сергій.
Олеся відчула полегшення жарти, не загроза Відтоді вони часто обідали разом, Сергій вечорами зустрічав її, залишався ночувати.
Скоро чутка тишею прокотилася селом:
Ах, Олеся Сергія захопила! обурювалась сусідка Тамара. А то моя Таня на нього око поклала, а цю не передивилася.
Та видно ж, що Сергію Олеся до душі, закохався!
У них і справді розцвіла любов, хоча дехто засуджував Олесю.
Ще й року не минуло, як нареченого поховала, а вже іншого знайшла!
А що, все життя у горі бути? Кожен має право на щастя, підтримували інші.
День повертався, коли до Олесі мали приїхати ті бандити за грошима. Боялась, що застануть Сергія Олеся хотіла зізнатися йому, що зробила, але страшно, час спливав. Залишилося два дні не витримала:
Сергію, я маю розповісти правду, тихо розпочала вона.
Я все знаю Я тебе кохаю, всміхнувся Сергій, та вона не про те.
Слухав, тривожився, не міг уявити, що така тендітна, гарна дівчина могла наважитись на злочин. Та він виправдовував її вона під тиском.
Прийдеться відповідати, Олесю. Де крадене? Що ж ти наївна, до мене одразу треба було
Вона дістала сховану сумку і віддала йому. Довго він її переконував. Через дві ночі пізно постукали в двері Олеся злякано відкрила. Василь зі Славком прийшли за грошима.
Нічого не знайшла, але спробую Дайте ще трохи часу, благала.
Василь схопив її за плече, затиснув боляче.
Трохи часу? Або зараз гроші, або роздер вир геть, та раптом за його спиною впав Славко, слідом і Василь. Обидва вже лежали на підлозі, Сергій защіпав наручники, інший поліцейський підводив Славка.
Все закінчилось, тихо сказав Сергій. Вранці приходь у відділення будемо розбиратись.
Олесі провели допит, вона все чесно розповіла слідчому. Марина повернулась з родиною їм усе повернули, але Сергій домовився, щоб про Олесю не розповідали. Як все було далі невідомо, та в селі ніхто не повірив би, що тиха дівчина здатна на злочин. Всі вирішили: це Василь зі Славком, вони і Андрія вбили. Їх довго не буде у селі.
Сергій освідчився Олесі, була весільна вечірка. Його любов змила всі її гріхи й зцілила її душу. Тепер вони ростять донечку Оксанку.
