Неможна вдати, що все, як колись.
З дитинства Дарічка любила запрошувати подружок до себе. Мама завжди дозволяла – адже сама була такою. Скільки себе пам’ятала дівчина, у їхньому домі постійно були мамині подруги, особливо у вихідні. А дні народження й без гостей не обходились. Батько був іншим – тихим, спокійним, і на візити маминих подруг дивився нормально, інше чаю разом пив, жартував. Але частіше вони сиділи самі, а він копався у гаражі – друзів майже не мав, хіба що сусіди.
Дарі подобалося, коли до них заглядали мамині подруги просто так, по дорозі. Вони рідко пили вино – хіба що по святах, а так – чай, каву. Коли приходили гості, у мами завжди піднімався настрій – сміялися, співали, було весело.
— Мамо, можна Оленка з Мар’янкою до мене в гості? — питала вона.
— Звісно, доню! На столі печиво й цукерки, частуй.
Якщо довго ніхто не заходив, мама пекла пиріжки й казала:
— Запрошу хоч тітку Галю з сусідки, — Дарічко, сходи поклич.
Так і жили. Коли Даря вступила до університету, приїжджала на вихідні з подругою, а то й на канікулах могла завітати разом – звісно, з маминого дозволу. Звичка мати гостей перейшла й до неї.
На останньому курсі Даря вийшла заміж за однокурсника Ігоря. Жили окремо, вона запрошувала подруг. Ігор спочатку був проти, але зрозумів – для дружини це важливо.
— Ігорку, у нас завжди були гості. Ти не заперечуєш, якщо й до нас іноді будуть приходити?
— У нас вдома гості – рідкість, мама не любила нікого приймати. Якщо батько приводив когось – скандал на цілий вечір. Але я не проти, якщо тобі так хочеться. — Згодом він звик.
Разом обирали, кого запросити, і зрештою виробився свій коло друзів. Ігорю не подобалася подруга Дарі – Наталка. Вона була самотньою, поховала чоловіка й завжди сумною.
— Як ти з нею дружиш? — висловлювався він. — Вона мовчазна, наче воду в роті набрала. Якщо не жартувати, не сміятися – навіщо взагалі приходити?
— Але вона розумна, порадить щось дійсно важливе. Наталка поганого не порадить. Ще вміє слухати – можна розповісти навіть найпотаємніше. Так, вона не балакуча. Не сміється голосно, не жартує. Але іноді хочеться поговорити по душі саме з таким.
— Ну й знайшла кого слухати, тоска…
— Ні, Ігорю, мені з нею добре. Вона не хоче бути у компанії, тому іноді приходить сама. Їй спокійно, і мені теж. Вона ніколи не нарікає на долю, а мене підтримує. Такі подруги потрібні.
Час минав. Даря з Ігорем збудували великий дім, народили сина, але гостей приймали далі. Іноді гуляли з дітьми, але частіше сиділи вдома – місця багато, дітлахи бігали, гралися.
Дві подруги Дарі жили зі свекрухами – там особливо не пожартуєш. Тільки одна Ярина жила окремо з чоловіком і сином, але теж приходила до них. Іноді збиралися з чоловіками – ті випивали, сиділи в гаражі чи лазні.
Одного разу Наталка прийшла в гості й промовила:
— Дарічка, я б на твоєму місці не дуже довіряла Ярині. Будь обережнішою – вона занадто багато уваги приділяє твоєму чоловікові.
— Що ти таке говориш? Вона просто жартівлива, — заступилася за подругу Даря.
Але потім довго думала над цими словами.
— У неї чоловіка нема, то й заздрить, мабуть. До речі, мама завжди казала триматися подалі від самотніх подруг. Треба якось віддалитися.
Вона поговорила з Ігорем.
— А я тобі що казав? Вона якась підозріла…
Даря викреслила Наталку зі списку подруг, але нічого не змінилося. Вони як і раніше зустрічалися, жили дружно. Допомагали одна одній: забирали дітей із садочка, якщо хтось із подруг затримувався.
— Дарічку, виручи, забери мого Славчика з садка, — частенько дзвонила Ярина. — Мій Юрко на рибалці, а я на роботі.
— Звісно, Яринко, хоч вони ж в одній групі.
Час ішов. Одного разу Даря прийшла за своїм Михасиком і зустріла Ярину. Вийшовши з садка, вирішили пройтися з хлопцями до парку. Поки йшли, Славко спитав у мами:
— Мам, а дядько Ігор сьогодні прийде? Учора він мені смачні чіпси приніс.
Ярина замовкла, трохи почервоніла, а Дарі стало цікаво – який ще дядько Ігор? Адже її чоловіка теж так звуть!
Хоча вчора він говорив, що їде до брата – допомагати з меблями. Повернувся опівночі, пояснив, що затримався.
— Та що там… Олегів повно, — відігнала думку Даря. Але якось неспокійно було. Адже у Ярини є чоловік.
Потім вона помітила, як подруга взяла телефон, але він розрядився.
— Яринко, візьми мій, якщо треба подзвонити?
— Ні, невчасно. Додому прийду – тоді.
До парку вони не пішли. Ярина раптово взяла Славка за руку й сказала:
— Ой, Дарічка, я забула – треба до мами заскочити. Парк іншим разом. — І поспішила геть.
Даря нічДаря стояла на тротуарі, дивлячись, як віддаляються Ярина й Славко, і раптом усвідомила, що підступність найближчих людей — це те, на що вона ніколи не чекала.
