Безжальність почула Ві́рка, як голос жінки вмить вмостився в її вухо. Іноді треба закрити очі й вдавати, ніби нічого не бачиш, ніщо тебе не торкається. А інколи це злочин.
Ой, Марічко, це ж просто філософія, підхопив інший жіночий голос.
Ві́рка відірвалася від розмови і поглянула у вікно. За вулицею проїжджали старі «Таврія» та нові «Лоза», люди поспішали по своїх справах. Маленьке місто Кременчук уже прокинулося, наповнючись шумом і клопотом.
Їй сьогодні довелося їхати в громадському транспорті, що здавалося образою. Та Юрко, її чоловік, подзвонив ще ввечері і сказав, що мусить залишитися на роботі до самого ранку. «Нічого не скаржитися, думала вона робота є робота». Декілька разів колеги пропонували підвезти її, молодий хлопець, що до неї надто уважно дивився, але вона відмовлялася. «Недоречно ж, заміжня жінка їздить з чужими чоловіками»
Ві́рка ще раз набрала номер чоловіка, а після довгих нескінченних гудків зітхнула і поклала смартфон у сумку.
Знову застигла в вікно. «Зайнятий, напевно. Завжди зайнятий у найневдалої хвилини»
Терміново підташнувало рання вагітність вже давала про себе знати. Через кочку втратив рівновагу, і живіт зірвався.
***
На роботі Ві́рка, незважаючи на погане самопочуття, не могла дозволити собі слабкість директор великої мережі магазинів «Світло» рідко мав вільну хвилину. Туман в голові і нудота не давали спокою, проте часу на це не було.
Сьогодні особливо було напружено: вже за мить мала приїхати перевірка з головного офісу в Києві. Під натиском, Ві́рка кинула в касу біля прилавка молоденьку продавчиню Олену:
Оленко, підбігай до Анни, помийте холодильник, інакше нас усіх зїдять! Я йду готувати звіт!
І стрімко вибігла до кабінету.
Олена, переконавшись, що Ві́рка вже в підсобці, підкосилася до колеги, яка старанно розкладала пляшки молока, і прошепотіла:
Аннко, ти чула, що чоловік Вірийки зраджує?
Анна, з розкритими очима, подивилася на Олену:
Що? Це правда?
Так, я сама бачила, як він ранком виходив з будинку нашої однокласниці Лізи й поцілував її на прощання!
Тоді треба Ві́рці сказати. Навіщо ти мені це говориш?
Олена розсміялася, крутнувши пальцем біля скроні:
Ти дурна, Анно? Хто ж не гуляє? А розлучаться ще й будуть!
Анна задумалася і відповіла:
Розлучаться чи ні їхня справа. Але Ві́рка має право знати правду Можливо, краще розлучитися, бо сімя на зраді не будуватиметься.
Олена знову розсміялася, поглянувши на співрозмовницю з легким презирством:
Це не наше діло. Такі добродії, як ти, в кінці залишаються винуватцями.
Анна зітхнула і не сперечалась. Хоча Олена, можливо, й була права, щось не давало їй спокою.
Ві́рка і Анна спілкувалися доволі тісно, можна сказати, навіть дружили.
З дитинства їй говорили, що гірка правда краща за солодку брехню, що болісне обличчя чесніше ілюзії благополуччя
Можливо, і адміністратор магазину Денис відчув, коли побачив у кабінеті втомлену Ві́рку.
Він задумливо пив каву і одночасно дописував звіт у ноутбуці.
Веруню, не хвилюйся так, все буде гаразд, усміхнувся він.
Ві́рка махнула рукою і зітхнула:
Не хвилююся. Юрко не піднімає трубку, і тому я переживаю.
Денис промовчав. Ві́рка сподобалася йому з першого дня, коли він прийшов у магазин. Спочатку він був простим продавцем, а згодом став розумним і працьовитим адміністратором.
Можливо, зайнятий виговорив Денис. Він не мав права втручатися в чужі стосунки, хоча й бачив, що чоловік холодно ставиться до дружини.
Можливо, усміхнулася Ві́рка, сховала телефон у кишеню і поспішила вийти.
У залі почався галас під’їхали перевіряючі
***
Наступного тижня Анна, спостерігаючи за Ві́ркою, не могла залишитися спокійною. За розповідями подруги вона зрозуміла, що чоловік часто затримується на роботі, а вагітна Ві́рка змушена їхати в автобусах, коли чоловік міг би підвезти її, адже в їхньому маленькому місті рейси часто перебігаються.
Тож вона вирішила перевірити свої підозри.
Вранці заявила, що запізниться на роботу, і опинилася біля будинку тихої «любовниці».
Мама казала Анні, що за тих, кого любиш, може «боліти серце». І сьогодні вона переконалася в правдивості слів матері коли побачила, як щасливий Юрко обіймає яскраву блондинку, цілуючи її в губи та обіцяючи приїхати ввечері, у грудях її пробило справжнє болюче відчуття. І живе Ві́рка з таким зрадником! Добра, чуйна, завжди готова підтримати а з таким негодяєм!
Того вечора вона вирішила діяти. Не словами, а вчинком. Коли Ві́рка поїхала, Анна зайшла в підсобку, де Денис готувався йти додому.
Деню, треба поговорити, підкреслила вона, підкреслюючи погляд.
Хлопець подивився на неї з нерозумінням.
Те стосується Ві́рки, уточнила Анна. Короче, я бачила своїми очима, як її чоловік гуляє з нею.
Денис задумався і опустив погляд:
Ну Це їхнє сімейне життя Чи не непристойно втручатися?
Непристойно? усміхнулася Анна. Вона має знати правду.
Вона вагітна, а що, як щось станеться? заперечив Денис.
Тоді так і треба, відрізала вона. Правда важливіша за брехню. Відвези мене в моє село, там у бабусі Зої є знання, може допоможе. Вона вже так робила, а ми Ві́рці нічого не скажемо, істина сама її знайде.
Денис замився.
Ти ж її любиш, підкинула останню довідку Анна. Не даси їй шанс дізнатись правду?
Денис зітхнув і погодився.
***
Бабуся Зоя зустріла молодих людей тепло. Вона зовсім не схожа на відьму звичайна старенька з сивою кудрявою гривою, у розтягнутій кофті без особливого кольору, у довгій спідниці до колін, під якою виднівалися скривлені артрозом ноги в теплих колготках. Баба баба, нічим особливим, окрім пронизливих сірих очей, що дивляться прямо в душу.
Анна простягнула їй фото Ві́рки.
Зоя усміхнулася Денису, потім запалила свічку і, перекидаючи її над екраном смартфона, промовила:
Бачу, нинішній чоловік їй не по призначенню. Розлучаться вони розійдуться, лише з часом. Не хороший він, бреше і підступний. А жінка душа її світла, добра.
А можна прискорити? шепнула Анна.
Нічого прискорити я не можу, боюсь. Але істину вона побачить сама, а далі вже вирішить свою долю
Баба піднялася зі стільця і крокнула до холодної тераси. Принесла звідти льняний мішок і великий горщик. Вилучила жмут трави, шепочучи, сиплячи їх у мішок:
Трави польові, вітри лугів, допоможіть Ві́рці, відкрийте істину. Хай так буде Анно, додай ці трави до її їжі. Смак слабкий, вона їх не відчує, безпечні.
Вона вагітна, уточнив Денис, стурбовано дивлячись на бабусю.
Зоя підморгнула:
Дитині не нашкодить там ромашка, тысячолисток і ще кілька трав, які не отрутні. А ти, синку, готовий візьмеш її з чужою дитиною в жінки, якщо вона прогоне свого негідника?
Денис проковтнув і нервово кивнув:
Готовий. Чужих дітей не буває.
***
Додати Ві́рці трави виявилось найскладнішою частиною плану. Особливо, коли її підвищувала тошнота. Та ввечері, майже перед закриттям, Ві́рка захотіла миттєвої локшини.
Я заварю, сиди! крикнула Анна, схопивши пакетик локшини, погладивши кишеню, де лежав мішок Зої, і, видихнувши, поспішила назад у підсобку.
Денис сидів за столом, мовчки. У глибині душі він сподівався, що Ві́рка відкине свого обманщика, хоча й не був впевнений у правильності їхньої затії. Добре чи погано втручатися у таке особисте?
Анна з полегшенням видихнула, коли Ві́рка з жаданням зїла останню ложку. Вона теж, як і Денис, хвилювалася і мучилася сумнівами, проте виховання і почуття обовязку виявились сильнішими.
***
Зранку, коли Ві́рка зайняла місце біля вікна в автобусі, вона задумливо розглядала околиці. Вона навіть не почула, про що говорив водій у телефоні, аж доки він гучно оголосив:
Шановні пасажири, просимо не хвилюватися, будемо їхати в обїзді через велику пробку та ремонт залізничного переходу.
Далі сталося, немов у страшному сні: чоловік, що виходив з чужого будинку, обіймав яскраву блондинку, їхній не дружній поцілунок на прощання Ві́рка кинулась до вікна, не в змозі повірити власним очам, голова закружилась, живіт зірвався і туман.
Вона прокинулась у лікарні. Першим, кого побачила, була сповнена тривоги Анна.
Верко Прости мене, це, мабуть, моя вина
Про що ти? пробурмотіла Ві́рка. Я бачила Юрка з Лізою Котовою. Хіба він
У палату повільно, крок за кроком, ввійшов Юрко. Підняв на Ві́рку провину погляд, але нічого сказати не встиг.
Ти вже давно працюєш у Котових по ночах? запитала Ві́рка різко.
Ві́рко, я Пробач, але лікар заборонив, а я Я маю твою сімю, ти повинна зрозуміти, якщо хочеш зберегти її відповів він з гіркою усмішкою.
Відвали! Як тільки випишуся подам на розлучення! вигукнула вона.
Юрко відступив і вийшов, навіть не спробувавши вибачитись.
Що зі дитиною? Не знаєш? спитала Ві́рка.
Лікар сказала, все добре. Було ризикування викидень, але все обЗрештою, Ві́рка, тримуючи в руках розірвану листівку, вирішила, що найважливіше це не зрадники, а те, як вона сама зможе підняти себе і свою дитину на нову, вільну дорогу.
