Слухай, так важко зізнатися, Дмитро Ковальчук стидаво усміхнувся і постукував пальцями по столу, я гаманцю вдома забув, усі карти там. Не могла б ти оплатити? Мені справді дуже незручно…
Зоряна, стримавши подих здивування, дотягнулася до сумки. Шістнадцять тисяч гривень за вечерю на двох не найприємніша трата, але й не критична. Вона вже давно заробляє досить, щоб не хвилюватися за такі суми.
Звісно, без проблем.
Офіціант приніс термінал, і Зоряна піднесла карту. Екран засвітлився зеленим, підтверджуючи оплату. Дмитро вдячно кивнув і допоміг їй піднятися, підхопивши за лікть.
На вулиці холодний вітер пробрався до кісток. Зоряна згоріла і поправила шарф на шиї. Дмитро йшов поруч, мовчки, ніби розмірковував. Потім зупинився під ліхтарем і обернувся до неї.
Знаєш, я маю тобі щось зізнатися, почав він, і в його голосі прозвучали незвичні нотки. Кошелик, насправді, зі мною. І картки.
Зоряна застигла. Холод, мов отруйна змія, піднявся по її ногах.
То як?
Це була перевірка, Дмитро витягнув з кишені чорний шкіряний гаманець і крутнув його в руках. Я хотів переконатися, що ти зустрічаєшся зі мною не заради грошей. Розумієш? Тепер я знаю, що ти не меркантильна і самодостатня.
Зоряна повільно видихнула. Усередині зжалась туга. Сміх застряг між горлом і грудьми, проте вона змусила себе розслабити обличчя й намалювати посмішку.
Рада, що пройшла твою перевірку, промовила вона якомога мякіше.
Дмитро полегшено засміявся і обійняв її за плечі. Зоряна притиснулася до нього, сховуючи обличчя, аби він не помітив, як напружилися її скроні. Усередині все крутилося навпаки. Принизливо. Тонко. Вона вже доросла жінка, а він тестував її, ніби школярку.
Наступні тижні пролетіли у звичному ритмі. А потім Дмитро зробив їй пропозицію. Все було красиво і романтично. І Зоряна погодилась.
Підготовка до весілля почалася майже одразу. Зоряна придбала сукню в крамниці кремову, з мереживними рукавами. Вони забронювали ресторан у центрі Києва на сорок осіб і розіслали запрошення.
Мати Дмитра, Галина Петрівна, приїжджала кожні вихідні. Хвалила сина на всі сто, немов продавала товар на базарі.
Димочка такий відповідальний, щебетала вона, наливаючи чай у крихкі прозорі чашки. Завжди допомагає, ніколи не забуває про маму. Зоре́чко, радій, що Діма обрав саме тебе.
Зоряна кивала і посміхалася, хоча слова Галіни Петрівни лишалися в голові лише як шум. Вона навчилася вимикати себе, коли майбутня свекруха починала свої монологи.
За два тижні до весілля Дмитро запропонував Зоряній переїхати до нього. У новобудові на пятнадцятому поверсі, з панорамними вікнами та видом на Дніпро. Зоряна погодилась, хоча в глибині душі щось протистояло цій ідеї. Вона почала збирати речі. Коробки наростали, заповнюючи її маленьку однушку.
У день переїзду Зоряна несла першу коробку з декоративними подушками і фоторамками. Дмитро зустрів її під підїздом, допоміг донести вантаж до ліфта.
Квартира пахла свіжою фарбою і новими меблями. Зоряна поставила коробку на підлогу в переддвері, вирівнялася, погладжуючи спину, що затримала в нікчемному болю.
Дмитро взяв Зоряну за руку і підвів її.
Пойдемо на балкон. Показую, який вид відкривається звідси.
Вони вийшли на вузький балкон. Вітер тріпав волосся Зоряни, і вона закрила очі від яскравого сонця. Дніпро внизу блищав, відбиваючи небо. Місто простягалося до самого горизонту.
Раптом Дмитро попросив:
Дай телефон. Хочу сфотографувати тебе на фоні цієї краси.
Зоряна копнула у кишеню джинсів, простягнула йому чорний смартфон. Дмитро взяв його, подивився на екран, а потім різко обернувся і кинуў телефон через решітку.
Зоряна застигла. Час здавався зупинився. Вона дивилася вниз. Крихітна точка зникла в кущах біля підїзду. У серці розтопилося крижане спокій.
Що будемо робити, кохана? усміхнувся Дмитро, схрестивши руки на грудях.
Зоряна повільно перенесла погляд з землі на нього. Усередині не було паніки. Лише холодне, віддалене спокій.
Ти маєш спуститися вниз і принести мені SIMкарту, промовила вона рівно, майже байдужно.
Дмитро розсміявся, дістаючи зі своїх джинсів телефон і махнувши ним перед носом Зоряни, як фокусник, що дістає кроля з капелюха.
Сюрприз, протягнув він, насолоджуючись моментом. Бачу, тобі не шкода. Тримай. Я просто хотів перевірити твою реакцію, а мій старий телефон вирушив у політ.
Зоряна схопила свій смартфон, помітила подряпину на захисному склі, провела пальцем по екрану. Внутрішнє роздратування піднімалося, темне і важке, заповнюючи все простір. Вона підняла очі на Дмитра.
Я не техніка, щоб проходити твої перевірки, сказала вона тихо.
Дмитро припинив сміх. Його обличчя розтягнулося, брови піднялися.
Та не варто, сказав він миролюбно. Це просто жарт. Не ображайся. Я ж тебе кохаю.
Зоряна зняла з пальця кільце золотий обруч з маленьким брильянтом і простягнула його йому.
Що ти робиш? Дмитро відскочив, неначе вона кидала йому змію.
Повертаю, Зоряна поклала кільце на його долоню. Такі перевірки вбивають мою гідність і самоповагу. Я не збираюся одружуватися з такою інфантильною і дрібною людиною.
Зоре́чко, ти серйозна? Через один жарт? у його голосі прозвучали нотки жалю.
Вона розвернулася і ввійшла у квартиру. Коробки стояли в переддвері, не торкнуті. Зоряна раділа, що ще нічого не розпакувала. Взяла ключі від машини, схопила сумку, одну коробку і вирушила до виходу.
Зоре́чко! Стой! біг за нею по коридору Дмитро. Давай поговоримо!
Нічого тут обговорювати, крикнула вона через плече. Але можу пояснити твоєю мовою. Ти, Діма, перевірку не пройшов.
Зоряна завантажила коробку назад у машину. Мовчки сіла за кермо, завела мотор. Дмитро стояв під підїздом, безутішно спостерігаючи за її відходом. Але Зоряна рушила і поїхала додому.
У квартирі пахло звично кавою, старими книжками, лавандовим ароматом. Зоряна зняла взуття, підйшла на кухню і поставила чайник. Телефон завібрав. Дмитро. Вона відхилила дзвінок. Через хвилину прийшло повідомлення: «Вибач, я тебе образив. Давай зустрінемося і поговоримо.»
Зоряна видалила його, не відповівши. Потім ще одне, і ще одне. Вона заблокувала номер і вимкнула звук.
Наступні дні Дмитро дзвонив з чужих номерів, писав у соцмережах, просив спільних друзів передати, що він кається і дуже жалкує.
Зоряна ігнорувала все. Їй було байдуже на гроші, витрачені на весілля, на заброньований ресторан, на запрошення, розіслані гостям. Головне не піддаватися приниженню заради чужих відчуттів переваги.
Кремова сукня висіла в шафі, загорнута у захисний чохол. Зоряна діставала її, розгладжувала мереживні рукави. Племінниця Катерина нещодавно просила допомогти вибрати наряд на випускний. Ось ідеальний варіант зявився. Сукня виглядатиме на ній краще, ніж на нареченій, якій, виявилось, не судилося вийти заміж.
Зоряна сіла на диван, обхопила коліна руками і глянула у вікно. Небо темніло, розпускаючи останні промені заходу. Місто гомоніло внизу, живе і байдужі до чужих драм. Десь там у своїй новобудові Дмитро, мабуть, сидить і не розуміє, чому вона так різко все обірвала. Не розуміє, що перевірки принижують. Що кохання і довіра не вимірюються експериментами.
Телефон знову завібрав. Незнайомий номер. Зоряна не стала відповідати. Ввімкнула музику, підстелилася під плед і заплющила очі. Внутрішньо було спокійно. Пусто, але спокійно. Немов зняли важкий рюкзак після довгої подорожі.
Через два дні приїхала Катерина. Врізалася в квартиру з захопленим криком, побачивши сукню.
Тітка Зоре́чко, це справді мені? пригорнула мереживну тканину до грудей, кружляючи перед дзеркалом.
Тобі, кивнула Зоряна, спостерігаючи, як горять очі племінниці.
А тобі воно більше не знадобиться?
Ні. У мене інші плани.
Катерина обійняла її, наповнивши ароматом квіткового шампуня і юністю. Зоряна відповіла на обійми, гладячи племінницю по спині. Добре, що сукня не загубилась. Добре, що вона вчасно зупинилась. Добре, що всередині не залишилося жалю лише легка туга за витраченим часом і розбитими надіями.
Але це минуло. Вона вільна. І це важливіше за всі перевірки світу.
