**Щоденник**
Я стояв, чекаючи на наречену. Гості зібралися, день був розписаний по хвилинах, але Оксана завжди така пунктуальна запізнювалася, навіть не попередивши.
Мабуть, вона не прийде! хтось жартівливо ляпнув мене по плечу.
Але я, дивлячись на годинник, який безжально відлічував кожну хвилину, все ще вірив
Оксана, наймолодша з трьох дітей Тараса Шевченка та його дружини Ганни, не любила тишу. Але в їхній маленькій квартирі у робітничому районі Києва завжди було сіро й тихо. Батько, який часто міняв роботу то прибирав вулиці, то працював на фабриці, то допомагав місцевому мяснику повертався додому втомленим і, по вечерявши, сідав читати газети.
Мати латала старий одяг або перешивала для молодших те, що вже не підходило старшим. А діти, зібравшись у своєму кутку, розмовляли ледве чутними голосами або мовчали, щоб не турбувати батьків.
Оксана так і запамятала своє дитинство довгі сірі вечори й тишу, яку треба було берегти за всяку ціну. Тільки за межами дому вона могла бути собою часто затримувалася після школи, проводжаючи час з друзями у гуртку самодіяльності, де почувалася іншою яскравою та вільною.
У робітничих кварталах дитинство закінчувалося швидко: у 1918 році, коли Оксані виповнилося 13, вона закінчила початкову школу, але не змогла продовжити навчання у родини не було грошей. Юна дівчина влаштувалася помічницею у перукарні мити голови клієнткам, а згодом знайшла роботу в універмазі.
Симпатичну продавчиню з відділу капелюшків помітив режисер рекламних роликів, якого найняв магазин: Оксані запропонували знятися за додаткові гроші І вона була тільки рада адже з того часу, як Шевченки втратили годувальника батька, грошей катастрофічно не вистачало. На його лікування пішли навіть ті мізерні заощадження, що мала родина.
Короткометражка, яку показували навіть у кінотеатрах, привернула до Оксани увагу режисера Бориса Литвиненка, який запросив її знятися у своїй комедії «Іван-мандрівник». Він також домігся для неї стипендії у театральній школі при Національному драматичному театрі. Навчання у такому престижному закладі сімнадцятирічна Оксана ніколи б не змогла оплатити сама!
У школі викладали вже відомі українські актори та режисери. І один із них сорокарічний Василь Гончар не зміг пройти повз талановиту дівчину. Його опіка принесла Оксані головну роль у фільмі, знятому за романом лауреата Нобелівської премії Івана Франка. І саме він придумав їй нове, гучне прізвище, під яким її впізнали мільйони: Оксана Шевченко стала Оксаною Лесь.
Але за увагу Гончара початківиці доводилося дорого платити. Він жорстко критикував її за кожен набраний кілограм, сам обира
