— Не вдавайся в дурість. Де мати сховала перстень? Чи може ти взяла його? Кажи! — Павло болісно стисну плечі Соломії.
Соломія завжди була негарною. Коли бабуся вперше побачила новонароджену онуку в пологовому будинку, запитала дочку, як та збирається її назвати.
— Оленкою, — ніжно відповіла мати.
— Олені бувають вродливі, а твоя донька, вибач, такою не стане. Назви Соломією. Так звали твою прабабусю, — зітхнула стара жінка.
У дитячому садку всі дівчатка були як ляльки — великоокі, з рум’яними щічками й кучерявими білявими кісками. Соломія ж була незграбною, з рідким волоссям мишачого кольору, яке постійно електризувалося й стояло дибки.
— Намучається бідна з такою зовнішністю. За чоловіка навряд чи вийде. Я ж казала — треба з розумом вибирати. А ти? — нарікала бабуся, заплітаючи їй тоненькі косички, на які ледве трималися бантики.
— Мамо, годі! Виправиться з віком, — відповідала мати.
До дванадцяти років Соломія не стала привабливішою. Висока, з гострими ліктями й короткою стрижкою, вона була найвищою у класі. Хлопці дражнили її «жердиною». Вона закрилася в собі, не дружила ні з ким, сиділа вдома та читала книжки.
У десятому класі вона не пішла на новорічний бал. Сукню, куплену влітку, виявилася замалою.
— Чому вдома? — запитала мати, повернувшись з роботи.
— Навіщо ти мене народила? Щоб я страждала все життя? Хлопці жердиною кличуть, на танці не запрошують. Я потвора! — викрикнула Соломія в істериці.
— Донечко, навіть у гарненьких доля не завжди щаслива. Що ж робити, якщо так природа вирішила? Краса — не головне, — намагалася заспокоїти її мати.
— А що головне? Гроші? За гроші все купиш, навіть зовнішність. Тільки в нас їх теж немає. Я не вийду заміж і не народжу. Не хочу, щоб моя донька теж мучилася, як я, — злилася Соломія.
— Закохуються в обличчя, а цінують душу, — зі sumлінням сказала мати.
— А в мене поганий характер, сама ж казала. Який може бути добрий характер, якщо ти нікому не подобаєшся? Від мене, як від прокаженої, тікають. — У очах Соломії стояли сльози. — Чому ти не вибрала на роль батька когось вродливішого?
Після школи Соломія могла б легко вступити до університету, але подала документи до медичного коледжу. Ще дитиною, лежачи в лікарні з запаленням легень, вона бачила медсестер як прекрасних ангелів у білих халатах. Під шапочками не видно було волосся. Навчання коротше, да й хлопців мало — ніхто не буде дражнити.
Коледж Соломія закінчила з червоним дипломом. Пацієнти її любили. Вона спритСоня стояла на мосту, стискаючи перстень у долоні, і раптом зрозуміла — щастя не має форми, воно просто існує, коли ти знаєш, що робиш щось важливе.
