25 листопада, Київ
Сьогодні був важкий день. Сонячно, але в домі – грози.
– Чому ти втручаєшся не у свої справи? – кричала Оксана, розмахувала руками. – Це моя донька, а не твоя!
– Я лише хотіла допомогти, – тихо відповіла Марія, стоячи біля плити з пательнею. – Наталя ж захворіла, температура висока…
– Допомогти! – передражнила Оксана. – Хочеш показати, яка ти гарна мачуха, так? Щоб тато захоплювався тобою?
– Оксано, годі, – спробував втрутитися Олег, але донька навіть не глянула на нього.
– А ти мовчи! Завжди її захищаєш! – вона вказала пальцем на Марію. – Я тобі не рідна, ось і все! Ти проміняв рідну доньку на цю… на цю…
Оксана не договорила, розвернулася й вибігла з кухні. Двері її кімнати грюкнули так, що дзеленькнули склянки у шафі.
Марія поставила пательню на стіл і сіла на стілець. Руки тремтіли, у очах стояли сльози.
– Не звертай уваги, – Олег підійшов до дружини й поклав руку на плече. – Вона засмучена через університет. Не вступила на бюджет, злиться на весь світ.
– Олеже, вона права, – прошепотіла Марія. – Я їй справді не рідна. І ніколи не стану.
– Дурниці. Час все розставить на місця.
Марія гірко усміхнулася. Чотири роки одруження, а відносини з Оксаною лише гіршали. Спочатку дівчина була холодна й відсторонена. Потім почалися колкі слова, злі зауваження. Тепер – війна.
…
Пізно ввечері Оксана прийшла додому. Ми з нею довго розмовляли на кухні.
– Тату, я не хотіла, щоб ви розлучалися, – сказала вона. – Просто… мені здавалося, що ти мене розлюбив.
– Як я можу тебе розлюбити? Ти ж моя донька.
– А Марія?
Я зітхнув.
– Марія – моя дружина. Я її теж люблю.
– Але по-іншому?
– Так, по-іншому.
Оксана кивнула.
– Може, я була неправа. Але мені було так страшно, що ти мене забудеш.
– Нікого я не забуду, дурненька.
Ми обійнялися. Вперше за довгий час у домі запанував спокій.
…
Тепер Оксана вже не кричить, що Марія їй не рідна. А Марія перестала намагатися стати їй матір’ю. Ми просто живемо в одному домі, поважаючи один одного.
І виявилося, що цього достатньо.
(Щоденник Олега Коваленка)
*Життя – не вибір між “або”, а шлях знаходження “і”.*
