Дорога життя терниста, і від долі не втекти нікому. У кожного свій шлях, своя правда. Олеся виростала у жіночому царстві, хоч царством це й важко назвати жила з мамою та бабусею у своїй хаті на околиці Миргорода. Огород, дрова, вода з криниці, худоба і роботи завжди по самі вінця.
Бабуся Палажка ще з молодих літ жила сама в селі овдовіла рано. Її донька, Катерина, також залишилась сама, коли чоловік покинув її і маленьку Олесю. Так і підтримували одна одну жіночим гуртом. Олеся ще з малечку доїла корову, сапала грядки, навчилася готувати борщ і вареники.
Палажка вже давно перейшла через п’ятдесят, коли якось увечері, втомлена після роботи на фермі, сказала:
Катю, доню, сил вже нема…
Мамо, що трапилось? спитала Катерина, а Олеся одразу підбігла.
Ой, донечко, обридло все горбатитись, гній виносити. Хіба ми не заслуговуємо на інше життя? сказала вона, кладучи на коліна натруджені руки.
То що ти радиш, мамо?
А може, рушимо до міста? Все продамо, у Полтаві квартиру купимо. Грошей трохи за життя наскладала.
Бабусю, я згідна! втішено підхопила Олеся. Я так хочу в місто!
Так і вчинили. У Полтаві Палажкин брат, Іван, мав квартиру й зупинились перший час у нього.
Ось виділимо вам кімнату, по-господарськи сказала дружина Івана. А як знайдете щось, переберетесь.
Рідня була привітна. Катерина разом із Іваном почали шукати житло. Нарешті знайшли малогабаритну квартиру, переїхали, але всі збереження витратили.
Звісно, ремонт би не завадив, зітхала Палажка, але все заради даху над головою. Побачимо згодом
Так, мамо, згодилася Катерина, я, до речі, знайшла роботу на Хлібозаводі, завтра починаю. Олесю треба влаштувати до школи канікули закінчаться незабаром. Тут поряд є школа, якраз дорогою на роботу.
Сходимо ми з Олесею, часу в тебе, доню, не буде робота, сказала бабуся.
У шостий клас Олесю прийняли без проблем. Школа близенько дівчинка радо обіцяла:
Бабусю, буду гарно вчитися, не підведу!
А коли Катерина повернулась додому після першої зміни, почула:
А мене взяли прибиральницею до Олесиної школи. Підроблю трохи, гроші потрібні.
Мамо, тобі б відпочити, пенсія ж уже є.
Поки здоров’я рухає, працюватиму. Та й пригляну за Олесею, вона поки що тут новенька
Йшли роки. Палажка працювала, трохи стомлювалась, але трималася. Катерина теж займалася справами, Олеся вчилася посередньо.
Після восьмого класу Олеся школу залишила вирішила допомагати рідним. Якось, проходячи повз їдальню, побачила оголошення про пошук посудомийки й одразу влаштувалася на роботу.
Дівчина виконувала свою працю сумлінно, з часом допомагала на кухні: десь почистить картоплю, десь за старшого кухаря підмінить, примудрилася навіть борщ рятувати від пригорання. З товаришками подружилася, почала разом ходити до клубу на танці.
Мамо, піду на танці! оголошувала.
Дивись там, Олесю, вслід бурчала бабуся, з хлопцями обережно, не вір одразу, розумом думай!
Та не хвилюйся, бабусю, я не маленька.
На танцях вона й познайомилася з Артемом. Хлопець запросив на танець весь вечір не відходив.
Проведу тебе додому, сказав впевнено, і Олеся не змогла відмовити.
Почали зустрічатися, та через певний час Артем оголосив:
Олесю, мене забирають у військо. Ти чекай, писатиму листи, а ти відповідай.
Добре, звісно, чекатиму! пообіцяла Олеся.
Дівчина і справді вірно відповідала на кожен лист. Він обіцяв приїхати у відпустку через рік. Нарешті довгождана зустріч але Артем був незвично віддалений, майже не дивився у вічі.
Відпустка пролетіла швидко, Артем поїхав, листи заходили все рідше, а потім і зовсім обірвались.
Коли Артем мусив вже повернутися, Олесі навіть слова ніхто не передав. На танцях хлопця не було, хоча приблизно вона знала, коли він має приїхати.
Повертаючись додому, сумно обмовилась подругам:
Може, щось з Артемом трапилось? Мав би вже повернутись
Сходи до нього, єхидно підкинула Ганна, дружину заодно побачиш. Олесю, ти така наївна. Він ще в армії одружився та з дружиною повернувся. Забудь його.
Олеся не вірила, їй було боляче.
Але якось зустріла Артема у парку. Він сів на лаву, як колись.
Привіт, Олесю! радісно встав.
Та дівчина навіть не зупинилась.
Пробач… Я наробив дурниць, почав він. Я думав про тебе, з дружиною не щасливий, а вона чекає дитину. Олесю, ти мені потрібна.
Дівчина глянула йому у вічі:
А я тобі до чого тепер? Щоб зустрічалась з тобою та лишалась на самоті, поки ти з дружиною? Ні, так не буде. Ти мене зрадив, живи тепер із нею. Бажаю щастя.
Повернулася і пішла.
На роботі Олесю помітили директор сказав:
Олесю, у тебе виходить все швидко, йди на курси кухарів у Полтавську область будеш шеф-кухарем.
Оце так! Згідна! Так люблю готувати.
І от, модна, впевнена, стояла Олеся на вокзалі, чекаючи електричку у велике місто. Повз гуртожитки йшла молодь, хтось грав на бандурі й співав щось народне, проводжаючи хлопця у відпустку з війська.
Раптом хлопець у військовій формі підійшов:
Дівчино, давай знайомитись. Я Юрко, а ти?
Олеся, відповіла вона.
Електричку чекаєш? вона кивнула.
Ось і підїхав потяг, хлопець побіг до своїх друзів.
Якийсь дивний Юрко, подумала вона.
Сіла у вагон, знайшла місце, дивилась у вікно, аж тут знову чує:
О, ти тут! Я стільки вагонів обійшов. Слухай, часу мало я додому у відпустку повертався після служби, ти мені одразу сподобалась. Давай листуватись, обміняємось адресами. Ти не проти? А ти куди їдеш?
На курси до Полтави, вчитись на кухаря, відповіла Олеся.
Всю дорогу розмовляли, поділились про своє життя, обмінялись адресами. В глибині душі Олеся не сподівалася на продовження, бо памятала досвід із Артемом. Але Юрко здався добрим і відкритим.
Баба Палажка завжди каже: не тих чекаємо, не за тих виходимо, згадала Олеся.
Майже рік листувались із Юрком, і нарешті хлопець повернувся та одразу прийшов до неї. Олеся мала вихідний обоє дуже зраділи. Вона зрозуміла: Юрку можна довіряти.
Час ішов. Олеся тепер заміжня за Юрою, працює кухаркою у великому ресторані, чоловік на заводі, сини-близнюки ходять у садочок. В хаті у дівчини порядок: все випране, попрасоване, їжа запашна.
Та з Юрою вічно сперечались: Юрко кидає речі де прийдеться, Олеся сварить та підбирає. А потім одного дня подумала:
Треба інакше з любовю і обережністю.
Почала лагідно, з піснею, виховувала чоловіка: тепер Юра одяг для роботи залишає у сінях, інструменти у гаражі. Вдома чистота, у дворі порядок. І раділа Олеся, думала:
Таки зустріла свого, вийшла за того.
Щасливо жила багато років. Але одного разу Юрко не повернувся з роботи серце зупинилось. Всі були ошелешені горем.
Олеся лишилась сама, як і бабуся Палажка та її мама Катерина. Тепер і вона живе одна, лише діти й онуки інколи навідуються.
Доля кожного веде своїми шляхами. Не завжди нам зустрічаються ті, кого шукаємо, але тільки від нас залежить, як пройти свій шлях залишаючись вірними собі, не озлоблюючись, а навчаючись вірити й шанувати справжню любов і доброту у кожному дні.
