Не покину тебе, не бійся
Христина вперше вдягла яскраву літню сукню, ледве підфарбувала тонкі губи й уважно оглянула себе в дзеркалі. «Може, волосся перефарбувати?» Зітхнула й вийшла з квартири.
На дворі стояв справжній літній спекотний день. Сонце палало, листя весело шелестіло, білі хмаринки пливли по блакитному небу. Нарешті, адже весь травень і половину червня трималася прохолода з вітрами та дощами.
ХВона сіла на улюблену лавку, закрила очі й відчула, як легкий вітерець обіймає її обличчя, немов шепочучи: «Ти не одна»—і в цю мить зрозуміла, що щастя завжди було поруч, просто іноді воно ховається в найпростіших речах.
