Що, не подобається, що я хочу власну родину, а? Втік від вас, почав своє життя будувати, а ви приперлися і знову по-старому!
Ясно, не переймайся, Соломіє, все буде файно! Я розумію, що тобі, міській, гармата буде не так просто в селі. Але я допоможу! заспокоював дівчину Дмитро. Я ж усе вмію. Впораюся! Ти тільки будь біля мене!
Соломія була, як кажуть у Тернополі, трохи «в шоці».
Чого мені було оте кохання з селянином? І кохання таке, що аж вухам гаряче, а коліна то взагалі знали стрес.
Їй уже двадцять вісім, перспективна фахівчиня із зарплатнею в гривнях, а от у тридцятирічного Діми повна хата родини, та ще й власна хатина, за двадцять хвилин їзди від Тернополя.
Познайомилися вони в місцевому парку атракціонів: Діма просто шукав, де мама в той час «акційним» товаром себе тішила в супермаркеті, а Соломію витягли гуляти подруги.
Промінялися номерами, і так усе й закрутилося. Діма неабияк прагнув здивувати Соломію: то раптом з калачами у місті, то зі щирою розмовою. Врешті-решт, та розтанула. Тим більше, що хлопець щирий не те, що ті міські «гламурники».
Згодом і весілля запропонував Соломія погодилась.
Ну, доню, пробуй, хмикнула мама. Дмитро хлопець працьовитий, не ледар. Не піде діло вернешся у місто, двокімнатна, наскладена тобою квартира на тебе чекає.
Соломія і так могла працювати на відстані: що місто, що село однак, лиш би «вайфай» ловив. До того ж і повітря не як у Тернополі біля автівки!
Дімо, а в якому статусі я до тебе їду? уточнила Соломія.
Думаю, нареченою. А рочок поживемо розгуляємо весілля та й махнемо на море до Херсона. Я тоді й назбираю на все не про гривні ж думати, трохи почервонів хлопець. Розумію ж, ти звикла до кращого.
Та щось Соломії муляло душу. Але махнула рукою: «Треба спробувати!»
Зібрала валізу, закрила надбану двокімнатну квартиру, сіла у свій старенький «Hyundai» і гайда у село. Там її вже чекав щасливий Дмитро.
Перший вечір у селі сподобався. Літо видалося спекотне, город полили гуртом, вечерю зварганили, ще й під музичку з радіо.
Соломіє, батьки приїжджають до нас! якось у пятницю забіг у хату Дмитро.
Нащо? перелякалась дівчина.
Ну, познайомитися, допомогти, як-не-як. З ними ще брат Влад з жінкою приїде, нервово ходив він.
Не надовго? дізнавалась вона.
Надіюся, що ні! Дмитро покосився на Соломію. Все добре буде!
Після цього в Соломії почалося легке дрижання.
Соломієчко, не переживай! Це ж випробування! Усе, не пройдеш завжди є, куди повертати, підморгнула мама по телефону. Ти собі зручність шукай. А з Дмитром мудрий знайдеться розберуться.
«Та точно! Я ж ще й не жінка офіційно!» думала Соломія. І їх же тут не їдять, чесно?
Соломія застелила стіл, коли почула, як під двір підїжджає авто.
Приїхали! вбіг Діма.
Вийшли зустрічати гостей.
Ну привіт, Соломіє! гучно, з обіймами, у вишиванці, з густими чорними віями, увірвалась Марія Михайлівна.
Татко Петро Сергійович помахав рукою й закректав задоволено.
Влад жваво представив свою Оленку, яка лише кинула оком на Соломію і повернулась до чоловіка:
Не тягнись як соняшник, допоможи-но речі донести! гаркнула білява Олена, й пішла до машини.
Соломія запросила всіх до накритого столу, сподіваючись, що напруга зникне за дерунами та борщем.
Ай, молодці! Видно, що старалися! схвалила Марія Михайлівна.
А це що, курочка? скривила носа Олена, тикаючи виделкою одну з страв. Навигадують таке не доїсти, не змовкнути!
Даремно, смакота ж! вступився Влад.
Та тобі лиш би шлунок наповнити! пирхнула Олена й демонстративно облишила страву.
Діма співчутливо глянув на Соломію.
Олено, годі заздрощів! Соломія ж старалася!
А хто ж таке імя вигадує? Як та корова в бабці теж Соломія! єхидно додала Олена.
Соломія ледь стримала сміх.
Чого це ти? нашіптував Діма.
У подруги морська свинка Оленка, пробурмотіла Соломія, але всі почули.
Мама обурилась, чоловіки ковтали сміх, а Олена аж зашарілася.
Ти хто така? Як ти смієш? зашипіла вона.
Ну, якщо тобі можна, то я подумала, тобі звично. знизала плечима Соломія.
Влад аж очі витріщив.
Я дружина Влада, а ти хто? вискочила Олена.
Я хоч і не жінка законна, але геть не невихована! парирувала Соломія.
Та я не до тебе приїхала! гордо вивела Олена.
А я тебе й не кликав, буркнув Дмитро. Довго ви тут плануєте гостювати?
Настала густа тиша.
Ну, навчимо свою городську сільському життю та й поїдемо. знайшлася мама.
Мамо, не треба. Нам і так добре, впораємось.
Ото посадив собі ледачу кобіту і щасливий. На скільки тебе вистачить? підкинула Олена.
Одна ледарка тут і є і це точно не Соломія, сказав Діма. А зараз, гості, дякуємо за вечерю, відпочивайте.
Діма взяв Соломію за руку, і вони разом прибрали стіл під зливу переляканих поглядів.
Соломія подумала: «Добрий тил це правильно. В себе образити більше не дам!» А якщо що, завжди можна повернутись у свою двокімнатну.
Суботнього ранку старт видатним не став.
А чого це ми спимо до обіду? влетіла в кімнату свекруха. І взагалі, сніданок треба варити!
Соломія кинула оком на телефон.
Восьма!
Маріє Михайлівно, у холодильнику всі продукти, загорнулась у ковдру. Можна я хоч переодягнуся?
Ой, яка пані! У селі так не пасує. Вставай!
Марія Михайлівна грюкнула дверима. Соломія одяглася й спустилась на кухню.
О, рибка моя, вже прокинулась? посміхався Діма біля плити.
Ага. Якби не я, вона б досі спала, підкинула мама.
Соломія трохи постукотіла зубами.
Мамо, нащо ти взагалі заходиш у нашу кімнату? ошелешено дивився Дмитро.
А в нас тут не лише невміла, але й ледача, сміється Олена.
Тебе хтось питав? парирувала Соломія.
А що? Життя тут таке о шостій вже корову доїти! зиркнула Олена.
Корова не планується, відповів Діма.
Бо Соломія ж не вміє! А ще й рано вставати! реготала Олена.
А ти вмієш? втрутився Дмитро.
Як Соломія появилась, ти злий став, захищалась мама.
Дімо, я поїду додому. Як поїдуть ці артисти подзвони, вирішила Соломія.
Що? З тобою мій син зовсім забув сімю! буря була відчутною. Ти всьому винна!
Досить! гримнув Діма. Навкруги тихо, аж мухи не гудуть.
Не подобається, що я хочу власну сімю? Я сам почав нове життя, а ви все за старе!
Сину! Весь час і гроші ти витрачаєш на цю Вона тебе ще й висмокче! кількість ахів мами зашкалювала.
Мамо, Соломія сама заробляє, а я на весілля збираю. Діма притримав Соломію. Хочете щастя? Їдьте додому! До нас за запрошенням! Особливо Олена!
Поки всі збирали речі, Діма мяко вивів Соломію в кімнату.
Сину, вибирай: я або вона! обурилась мама.
А Олену ж прийняли, розчаровано сказав Дмитро.
Знайшов якусь порівнювати! пирхнула Олена.
Ну і як? підганяла Марія Михайлівна.
Я вибираю щастя! з викликом сказав Дмитро.
Значить, у мене більше немає сина! мамо пішла з хати, Олена слідом.
Сину, ми з тобою! добродушно підморгнув тато. Мамо моя турбота!
Брат обійняв Діму:
Бери своє щастя! А ми вдома трохи порядок наведемо.
Отак рідня й відїхала.
Соломія й ніяково, й приємно: Діма серйозно до неї ставиться.
Разом робили все по господарству, підтримували одне одного таке життя стало веселіше.
А в сімї Дмитрового брата поставили на місце «ледарок».
Мамо, Олено! Ми вам корову купили! веселився Влад.
Ти з глузду зїхав? не вірила Марія Михайлівна.
Ні, а Олена вранці доїтиме, на пасовище водитиме. серйозно заявив Влад.
Влад, ти це серйозно? кепкувала Олена.
Ви ж вчили Соломію, то тепер вам випробування, втрутився Петро Сергійович. І ще, матір, о сьомій сніданок, без бутербродів, а щось гаряче й ситне. В селі так!
Почалося «виховання» жінок! Ох, як їм було весело згадувати все, чим Соломію мучили.
О, то й до заробітків до Соломії не дотягують освіта не дозволяє і господарка на шиї!
Марія Михайлівна примирилася з Дімою, але в гості не поспішала: раптом Соломія ще й на тракторі їздить?
А тут Дмитро нарешті освідчився Соломії. На весіллі гуляла вся округа! Марія Михайлівна з Оленою не особливо полюбили невістку, але вже мовчали небезпечно встрявати.
А Соломія щаслива. Вони все робили разом, підтримували одне одного, і вже не боялись ніяких «непроханих» гостей!
