Не дотерпіла
Я подаю на розлучення, спокійно сказала Ляля, подаючи чоловікові чай. Точніше, вже подала.
Жінка виголосила це так буденно, ніби йшлося про банош на вечерю чи закупи на базарі.
Можна поцікавитися, з якого… ну, гаразд, не при дітях, Тарас, помітивши збуджені обличчя двох синів, став говорити стишено. Чим я тобі не вгодив? І це ще мовчу, що синам батько потрібен!
Думаєш, я іншого тата не знайду? Ляля театрально підняла брову і посміхнулася. Чим не вгодив? Та всім! Думала, життя з тобою як ставок біля дідуся в селі, а воно радше як Дніпро в час паводку!
Хлопці, все зїли? чоловік хотів уникати подібних розмов при дітях. Бистро бавитися! І не підслуховувати, вже навздогін крикнув Тарас, знаючи, як його сини вміють носитися. А тепер продовжимо.
Ляля незадоволено зжала губи. І тут керує. Будує з себе батька року…
Втомилася я так жити. Не хочу по вісім годин на роботі сидіти, робити вигляд, що клієнти квіточки, і терпіти твою маму по неділях. Я хочу спати до обіду, купувати плаття на Хрещатику, робити манікюр та селфі в салоні. А ти мені цього дати не можеш! Досить! Я віддала тобі найкращі десять років життя…
Та можеш без цих філософських слів? сухо обірвав Тарас. Не ти ж колись такого галасу наробила, щоб мене під вінець затягнути? Я ще тоді відверто не палав бажанням.
З ким не буває, помилилася.
Розлучення минуло швидко й тихо. Тряпічок Артемка та Юрчика Тарас, хоч і через силу, лишив у матері, але з чіткою умовою: вихідні й канікули хлопці у батька. Ляля погодилася без зайвих слів.
Минуло пів року, і Тарас познайомив синів із новою дружиною. Весела та яскрава Люба одразу підкорила Артемка й Юрчика з нетерпінням чекали вихідних, а Лялю це чомусь лютило неймовірно.
Ще більше її хвилювало, що Тарасу перепало спадщини від якогось троюрідного дядька, купив хату під Києвом, живе собі без клопоту. На роботі, правда, лишився, аліменти платить невеликі усе самотужки купує дітям: від шкарпеток до планшетів. Та ще й сам перевіряє смс-ки від банку!
І чого вона не втерпіла лиш пів року? Отак завжди: не віриш у вдачу і маєш! Якби Ляля знала, що так буде… Ой, зараз би вона дала драпу: тільки маківку видно!
А може, ще не все втрачено?
***************
Може чаю випємо? Як колись, у кращі часи, кокетливо усміхалася Ляля, накручуючи пасмо волосся на палець. Коротка сукня геть як в Інстаграмі молодості, і макіяж у стилі мінус пять років. О, вона постаралась виглядати неперевершено!
Нема часу, окинувши колишню дружину байдужим поглядом, кинув Тарас. Хлопці зібрані?
Вони щось шукають, копирсаються, ще хвилин десять, я ж їх знаю, Ляля розчаровано зітхнула, але не здавалася. Може разом зустрінемо Новий рік? Артемко з Юрчиком пів дня ялинку прикрашали.
Ми ж на суді домовилися канікули мої. Якраз святкуємо в такій класній Карпатській хатині: снігу море, можна лижі чи сноуборд. Все Люба організувала.
Але ж це сімейне свято…
От якраз і буде сімєю. Будеш бурчати хлопців відсуджу!
Ледве хлопнула дверями за чоловіком і веселими дітьми, як Ляля ледь не рознесла на друзки дорогий сервіз, подарований на весілля. Люба! Знову ця Люба! Вічно тулиться! Завжди, бач, щаслива хлопців бачити, а сама, певно, рахунки ставить, коли ті повернуться додому. Ляля-ж сама знає: сини у неї ті ще енерджайзери”!
Але вже! От де вихід хай відразу зїдять її хитрість. По-іншому кошти Тараса не вхопити…
**************
А це що таке? Тарас підняв брову, побачивши біля дверей валізи.
Як це що? Вещі. Артемкові й Юрчикові, Ляля злегка підштовхнула напханий чимодан, і той хитнувся. Подумала: раз у тебе нова сімя, а мені треба облаштовувати своє життя, то не кожен чоловік захоче ростити не своїх синів. Тепер хлопці житимуть з тобою. Я вже в службі у справах дітей все зясувала, залишилось документи оформити. А я на море з одним перспективним кавалером.
Шокований Тарас дивився, як Ляля гордо йде до свого авто. От цікаво, Люба витримає скільки тиждень? Два? Сумніваюсь що більше! А Тарас, вибираючи між хлопцями й новою дружиною, точно вибере синів. І повернеться до Лялі. І гроші його теж!
Минав тиждень. Місяць. Другий. Телефон не дзвонив. Судячи зі слів синів, Люба за цей час на них навіть не підвищила голосу! Що за дива? Артемко з Юрчиком і раптом золоті діти? Та не може бути!
Як хлопці? Ще не стомилися від них? Ляля не втрималася, набрала Тараса.
Молодці, слухняні, допомагають прямо скарб! голос Тараса теплішав, коли заходила мова про дітей. Золото, не хлопці!
Та як? з подивом протягнула Ляля. А в мене вдома був постійний бедлам
Бо з ними треба займатися, хмикнув Тарас. А ти все у телефоні та телефоні. І між іншим, найближчим часом ми переїжджаємо. Що, як захочеш взяти хлопців на канікули привезу.
Але ж це і мої діти!
Ти ж сама всі права мені віддала, щиро сміявся Тарас. Мати року!
Лялі лишилося лише кусати лікті. Чоловіка не повернула (з грошима теж облом), з новим кавалером не склалося, а хлопці тепер і взагалі далеко. Хоча, чесно кажучи, без них навіть краще нарешті можна присвятити час собі-коханій!
Та й де тут справедливість? Терпіла десять років, а зійшла з дистанції за пів року до стабільного життя…
Несправедливо, аж серце щемить.
