Не дотерпіти
Я подаю на розлучення, тихо і майже буденно сказала Соломія, простягаючи чоловікові чашку узвару. Точніше, вже подала.
В її вустах це прозвучало так, ніби вона говорить про замовлення вареників на вечерю.
Дозволь спитати, з якого… Хм, гаразд, не при дітях, Остап, глянувши на дві заклопотані дитячі личка, знизив голос і говорив мякше. Чим же тобі не догодив? А головне, діти ж мають мати батька…
Думаєш, я іншого тата не знайду? Соломія театрально зиркнула вбік і зіщулилась у саркастичній посмішці. Чим не догодив? У всьому! Я колись думала, що життя з тобою буде, як спокійна Десна, а вийшло як весняний Тисменицький потік під дощем!
Так, хлопці, все доїли? Остап не хотів продовжувати розмову в присутності синів. Мерщій грати! Й не підслуховувати! кинув їм навздогін, бо добре знав непосидючість Олеся й Миколи. Ну, а зараз можна…
Соломія стиснула губи. Навіть тут йому треба керувати! Прикидається ідеальним татом…
Далі жити так не можу. Не хочу я щодня зриватися на роботу, вітатися з колегами, спілкуватися з клієнтами… Я хочу досипати до обіду, ходити дорогими крамницями на Хрещатику, по салонах краси тинятися. А ти мені цього дати не можеш. Ну і досить! Найкращі десять років віддала тобі…
Можна обійтися без пафосу? різко обірвав її Остап. Не ти ж сама пятнадцять років тому лізла зі шкіри, аби хоч якось за мене вийти? Мене ж не тягнуло тої миті…
Помилилася, буває з усіма.
Розлучення відбулося швидко, без галасу. Олеся з Миколою Остап, хоч і боляче, але лишив з матірю, за умови, що кожні вихідні й канікули хлопці проводитимуть із ним. Соломія одразу погодилася.
Через пів року Остап познайомив синів із новою дружиною. Весела і лагідна Любомира відразу здобула симпатію хлопців, і ті чекали вихідних, що страшенно дратувало матір.
Чого ще більше було Соломії не до вподоби той факт, що Остап несподівано успадкував великий деревяний будинок десь під Мукачевим від далекого родича, купив новий автомобіль й облаштувався по-людськи. Правда, з роботи він не звільнився, аліменти платить невеликі 5000 гривень, і сам купує хлопцям речі, готує, балує гаджетами. А ще, уяви, сам контролює ті ж аліменти!
Навіщо вона не дотерпіла якихось пів року? Якби ж Соломія передчувала… От якби зараз усе почати спочатку!
Може, ще не все втрачено?
***
Може, чаю випємо? Як колись, у ті наші щасливі часи, з чарівною посмішкою запропонувала Соломія, кокетливо накручуючи локон на палець. Сукня підкреслювала вродливість, макіяж ніби стирав кілька років… Ох, вона ж так старалася!
Я зайнятий, кинула Остап холодно, не затримуючи погляду на колишній. Хлопці зібрались?
Ще шукають щось… Думаю, хвилин на десять затримаються, Соломія невдоволено зітхнула, та не здавалась. Може, разом зустрінемо Новий рік? Олесь із Миколою половину дня ялинку наряджали.
На суді домовилися: канікули мої. Святкуватимемо у Протасовому Яру, снігу повно, біля лісу, ковзанка і лижі. Любомира все організувала.
Але ж це сімейне свято…
От і відсвяткуємо сімєю. Тільки не сперечайся, бо лишу хлопців собі.
Ледь за Остапом і щасливими дітьми зачинилися двері Соломія вибухнула люттю, гримнула мереживним сервізом, подарованим на весілля. Знову ця Любомира! Щоразу лізе і виглядає щасливою, коли бачить хлопців. Хоча сама, певно, чекає, коли ті вже повернуться до матері. Але хто ж, як не Соломія, знає, які у неї нестерпні діти!
Оце ж ідея… Вона посміхнулась. Ще нічого не втрачено. Скоро всі Остапові гроші будуть її.
***
І що це? підняв брови Остап, побачивши валізи біля дверей.
Як що? Речі наших хлопців: Олеся і Миколи, ледве штовхнула торбу Соломія. Я вирішила: ти вже свою долю склав, час і мені рушати. Сам розумієш, не кожен захоче чужих дітей. Тепер хлопці житимуть з тобою. Я вже була у соцслужбі, залишилось переоформити документи. А я у відпустку з перспективним кавалером.
Залишивши спантеличеного Остапа, Соломія неквапливо попрямувала до таксі. Цікаво, Любомира витримає тиждень? Чи два? Та, певно, два. Остап, вибираючи між дітьми й новою жінкою, неодмінно вибере синів і повернеться до неї. І з усіма грошима…
Минуло два тижні. Місяць. Два. А дзвінка з вимогою забрати дітей усе нема. Судячи з розмов хлопців, Любомира жодного разу навіть голосу не підвищила! Та як так? Ці два янголята раптом стали святими? Оце так дивина!
Ну як хлопці, не набридли ще? не витримала й подзвонила Соломія.
Молодці, слухаються, допомагають, голос Остапа став мякший, тільки-но мова зайшла про дітей. Золоті хлопці.
Справді? підозріло перепитала Соломія. А в мене вони чортенятка…
Бо дітьми треба займатись, скептично всміхнувся Остап. А ти вічно у телефоні сиділа. До речі, ми переїжджаємо за місто. Хочеш на канікули привезу хлопців.
Але ж це мої діти!
Ти ж сама все на мене переписала, щиро розсміявся Остап. Годувальниця…
Соломії залишилось лише кусати губи. Чоловіка (і точніше гроші) не повернула, з новим кавалером не склалося, а діти країною десь кататимуться і тепер далеко. Та, чесно кажучи, за ними дуже й не сумує, бо так любо віддавати увесь час собі!
Що за несправедливість? Десять років терпіти й зійти з дистанції, так і не дочекавшись безтурботного життя…
Несправдливо…
