Слухай, трохи незручно зізнаватися, Дмирій з хвилюванням усміхнувся і постуців пальцями по столу, але я гаманцека вдома забув, усі картки там. Ти могла б розплатитися? Мені, правда, дуже незручно
Зоряна, утримавши подих здивування, дістає сумку. Шістки тисяч гривень за вечерю на двох не найгірша витрата, але й не критична. Вона вже давно заробляє достатньо, щоб не нервувати через такі суми.
Звісно, без проблем.
Офіціант приніс термінал, і Зоряна приложила карту. Екран мигнув зеленим, підтверджуючи оплату. Дмирій вдячно кивнув і допоміг їй піднятися, тримаючи за лікті.
На вулиці холодний вітер пробрав до кісток. Зоряна здригнулася і поправила шарф. Дмирій ішов поруч, мовчки, ніби щось обмірковував. Потім зупинився під ліхтарем і повернувся до неї.
Знаєш, я маю тобі щось зізнатися, почав він, і в його голосі прозвучали дивні нотки. Гаманець насправді зі мною. І картки.
Зоряна застигла. Холод, мов холодна змія, підповз по ногам.
То як?
Це була перевірка, Дмирій дістав з кишені чорний шкіряний гаманець і пограв ним у руках. Я хотів переконатися, що ти не зо мною через гроші. Розумієш? Тепер я знаю, що ти не меркантильна і самодостатня.
Зоряна повільно видихнула. Усередині все зжалось у тугий комок. Сміх застряг між горлом і груддю, та вона змусила себе розслабити обличчя і змусити усмішку.
Рада, що пройшла твою перевірку, прошепотіла вона якомога ніжніше.
Дмирій з полегшенням рассміявся і обійняв її за плечі. Зоряна притиснулася до нього, ховаючи обличчя, щоб він не помітив, як напружились її скроні. Усередині все перекидалося. Принизливо. Нічого не важливо. Вона доросла жінка, а він випробовує її, ніби школярку.
Наступні тижні пролетіли у звичному ритмі. А потім Дмирій зробив їй пропозицію. Все було красиво і романтично. І Зоряна погодилась.
Підготовка до шлюбу почалась майже одразу. Зоряна купила сукню в салоні кремову, з мереживними рукавами. Вони забронювали ресторан на сорок осіб. Розіслали запрошення.
Мати Дмирія, Ганна Петрівна, приїжджала кожні вихідні. Хвалила сина на всі сто, ніби продавала товар на базарі.
Димочок мій такий відповідальний, щебетала вона, наливаючи чай у тонкі, майже прозорі чашки. Завжди допомагає, ніколи не забуває про маму. Зоряночко, радій, що Діма вибрав саме тебе.
Зоряна кивала і усміхалась, хоча слова Ганни Петрівни скользили мимо, не застряючи в голові. Вона навчилася відключатися, коли майбутня свекруха розпочинала свої монологи.
За два тижні до весілля Дмирій запропонував Зоряній переїхати до нього. У новобудову на пятнадцятому поверсі, з панорамними вікнами і видом на Дніпро. Зоряна погодилась, хоча в глибині душі щось проти цього ставало. Вона почала збирати речі. Коробки росли, заповнюючи її маленьку однокімнатну квартиру.
У день переїзду Зоряна несла першу коробку з декоративними подушками і фоторамками. Дмирій зустрів її під підїздом, допоміг довести вантаж до ліфта.
Квартира пахла свіжою фарбою і новим меблем. Зоряна поставила коробку на підлогу в переддверї. Випрямилась, потираючи затиснуту спину.
Дмирій взяв Зоряну за руку, потягнув за собою.
Підемо на балкон. Показую, який вид відкривається звідси.
Вони вийшли на вузький балкон. Вітер розвивав волосся Зоряни, і вона закрила очі від яскравого сонця. Дніпро внизу блищав, відбиваючи небо. Місто простягалось до самого горизонту.
Раптово Дмирій сказав:
Дай телефон. Хочу сфотографувати тебе на фоні цієї краси.
Зоряна копнула в кишеню джинсів, простягла йому чорний смартфон. Дмирій взяв його, поглянув на екран, а потім різко розвернувся і кину́в телефон через перила.
Зоряна застигла. Час, ніби замкнувся. Вона дивилась вниз. Крихітна точка зникла в кущах під підїздом. Усередині розтеклося крижане спокій.
Що будемо робити, дорога? усміхнувся Дмирій, схрестивши руки на грудях.
Зоряна повільно перевела погляд з землі на нього. У ній не було паніки. Тільки холодне, відсторонене спокій.
Ти маєш спуститися вниз і принести мені SIMкартку, сказала вона рівно, майже байдужо.
Дмирій розсміявся. Вийняв зі свого джинсу її телефон і махнув ним перед носом Зоряни, як фокусник, що витягує кролика з шляпи.
Сюрприз, протягнув він, насолоджуючись моментом. Бачу, тобі не шкода. Тримай. Я просто хотів перевірити твою реакцію, а мій старий телефон піднявся в політ.
Зоряна схопила свій смартфон, побачила подряпину на захисному склі, провела пальцем по екрану. Усередині піднімалася роздратованість, темна і важка, заповнювала весь простір. Вона підняла очі на Дмирія.
Я не побутова техніка, щоб проходити твої перевірки, сказала вона тихо.
Дмирій перестав сміятись. Його обличчя розтягнулося, брови піднялися.
Та не бери в голову, сказав він примирливо. Це лише жарт. Не ображайся. Я ж люблю.
Зоряна зняла з пальця кільце золотисте, з невеликим діамантом і простягла його йому.
Що ти робиш? відскочив Дмирій, ніби вона кинула йому змію.
Повертаю, Зоряна поклала кільце йому на долоню. Такі випробування вдаряють по моїй гідності і самоповазі. Я не збираюся виходити заміж за такого инфантильного і дрібного чоловіка.
Зоряно, ти серйозна? Через один жарт? у його голосі прозвучали скарги.
Вона розвернулася і ввійшла в квартиру. Коробки стояли в переддверї, не торкнуті. Зоряна раділа, що ще нічого не вивезла. Взяла ключі від машини, схопила сумку, одну коробку і вирушила до виходу.
Зоряно! Стоп! Дмирій гнався за нею коридором. Давай поговоримо!
Нічого тут обговорювати, кинула вона через плече. Але можу сказати твоєю мовою: ти, Діма, перевірку не пройшов.
Зоряна завантажила коробку назад у машину. Мовчки сіла за кермо, завела мотор. Дмирій стояв у підїзді, втраченим поглядом спостерігаючи її. Але Зоряна рушила і їхала додому.
У дома пахло звично кавою, старими книгами, лавандовим освіжувачем. Зоряна зняла чобітки, пройшла на кухню і поставила чайник. Телефон завібрував. Дмирій. Вона відклала дзвінок. Через хвилину прийшло повідомлення: Пробач, я тебе образив. Давай зустрінемося і поговоримо.
Зоряна видалила його, не відповівши. Після ще одного, і ще. Вона заблокувала номер і вимкнула звук.
Наступні дні Дмирій названювався з чужих номерів, писав у соцмережах, просив спільних друзів передати їй, що він виправиться і дуже шкодує.
Зоряна ігнорувала все. Їй було байдуже на витрачені на весілля гроші, на заброньований ресторан, на запрошення, розіслані гостям. Головне не схилитися перед чиїмось почуттям переваги.
Кремова сукня висіла в шафі, загорнена в захисний чохол. Зоряна діставала її, розгладжувала мереживні рукави. Племінниця Катерина недавно просила допомоги з вибором сукні на випускний. Ось чудовий варіант з’явився. Плаття виглядатиме на ній краще, ніж на нареченій, якій не суждено було вийти заміж.
Зоряна сіла на диван, обхопила коліна руками і подивилась у вікно. Небо темніло, горіло останніми променями заходу. Місто гуркотіло внизу, живе і байдуже до чужих драм. Десь там Дмирій, мабуть, сидить у своїй новобудові і не розуміє, чому вона так різко все обрізала. Не розуміє, що випробування принижують. Що кохання і довіра не вимірюються експериментами.
Телефон знову завібрував. Невідомий номер. Зоряна не стала відповідати. Увімкнула музику, заховалася під пледом і заплющила очі. Усередині було спокійно. Порожньо, але спокійно. Наче зняли важкий рюкзак після довгої дороги.
Через два дні приїхала Катерина. Врізалась у квартиру з захопленим криком, побачивши сукню.
Тітко Зоряно, це дійсно мені? вона притиснула мереживну тканину до грудей, вертячись перед дзеркалом.
Тобі, кивнула Зоряна, спостерігаючи, як запалюються очі племінниці.
А тобі воно більше не знадобиться?
Ні. У мене інші плани.
Катерина обійняла її, огорнула ароматом квіткового шампуня і молодістю. Зоряна відповіла на обійми, гладячи племінницю по спині. Добре, що сукня не зникне. Добре, що вона встигла вчасно зупинитися. Добре, що всередині не залишилося жалю лише легка сум за витраченим часом і розбитими надіями.
Але це вже позаду. Вона вільна. І це важливіше будьяких перевірок світу.
