НЕ ЗМОГ ПОЛЮБИТИ
Дівчата, скажіть чесно, хто з вас Оксана? дівчина глипнула на мене з подружкою, в очах блиснула лукава усмішка.
Я Оксана. А що? невпевнено відповіла я.
Ось, тримай листа, Оксано. Від Віталія, незнайомка витягнула з кишені халата зімятий конверт і подала мені.
Від Віталія? А де він сам? здригнулася я.
Його перевели у заклад для дорослих. Чекав тебе, Оксано, як дару Божого. Все очі виглядав. А цей лист дав мені перечитати, щоб я помилки поправила не хотів Віталій осоромитися перед тобою. Ну, я побігла, скоро обід. Працюю тут вихователькою, дівчина подивилась на мене з докором, тяжко зітхнула і швидко зникла.
Якось із подружкою, гуляючи парком, ми раптом зайшли на територію закладу, який раніше нам невідомий був. Нам по шістнадцять років, літо в розпалі, душа просить пригод. Я та Ірка сіли на зручну лавку, балакали, сміялися й не помітили, як до нас підійшли двоє хлопців.
Вітаю, дівчата! Нудьгуєте? Познайомимось? простяг руку мені хлопець, Віталій.
Я Оксана, а це моя подруга Ірка. А твого товариша як звати?
Лесь, соромязливо прошепотів другий.
Хлопці видались нам не сучасними, надто правильними. Віталій діловито додав:
Дівчата, навіщо такі короткі спідниці носите? А у Ірки декольте відверте.
Ой, хлопці, не пильно дивіться, бо ще очі розбіжаться та й все, сміялися ми.
Та куди ж не дивитись Ми ж чоловіки. Ще й, може, курите? не полишав своїх моралей Віталій.
Звісно, інколи балуємось. Але не по-справжньому, жартували ми.
Тут ми з Іркою й помітили, що хлопці мають проблеми з ногами. Віталій ледь рухався, Лесь кульгав.
Ви тут лікуєтесь? майнула в мене думка.
Так. Я на мотоциклі розбився. Лесь невдало з обриву стрибнув у воду, відповів Віталій скоромовкою. Скоро виписують.
Ми, звісно, повірили їхній вигадці. Тоді й гадки не мали, що Віталій і Лесь інваліди з дитинства, яких життя змусило довго перебувати у спеціальному закладі. Ми з Іркою стали для них тією щілиною вільного світу…
Хлопці навчались у закритому інтернаті, про родинні історії лише вигадки: аварії, падіння, бійки Віталій і Лесь виявилися мудрими та начитаними не по роках.
Тижнями стали навідувати хлопців: шкода стало їх, хотілося розвеселити, поспілкуватися. Від них ми й навчилися чималому.
Наші короткі зустрічі стали традицією.
Віталій дарував мені польові квіти з клумби, Лесь приносив паперових журавликів, соромязливо вручав Ірці.
Потім ми вчотирьох сиділи на одній лавці: Віталій біля мене, Лесь весь увагу до Ірки. В Ірки щоки червоніли, але видно було їй приємно з Лесем. Говорили ми про все й ні про що, сміялися
Літо промайнуло непомітно, настала дощова осінь.
Канікули скінчилися, попереду випускний клас. Про хлопців забули нові турботи.
Згула шкільна лінійка, пролунали екзамени, випускний вечір, нарешті довгоочікуване літо. Нам з Іркою замайнуло ще раз зайти в інтернат провідати знайомих хлопців.
Сіли на ту ж лавку, чекали, що Віталій з Лесем підійдуть. У руках Віталія квіти, у Леса оригамі. Марно чекали дві години.
Раптом із дверей інтернату вийшла дівчина передала мені листа від Віталія. Я відразу розкрила його:
Моя дорога Оксанко! Ти мій пахучий весняний цвіт, зірка моя недосяжна. Може, ти не зрозуміла, що я закохався у тебе з першого погляду. Кожна розмова то ковток повітря, життя Півроку дивлюся у вікно, чекаючи на тебе дарма! Ти забула мене. Як шкода! Шляхи у нас різні Але я вдячний, що відчув справжнє кохання. Памятаю твій ніжний голос, усмішку, руки Як боляче без тебе, Оксанко! Побачити б хоча б ще раз! Хочу вдихнути а нема чим
Нам з Лесем уже по вісімнадцять. Навесні переводять в інший інтернат. Навряд зустрінемось. Моя душа роздерта на клапті! Сподіваюся, переболію тобою та одужаю.
Прощай, незрівнянна!
Підпис вічно твій Віталій.
У конверті лежала засушена квітка.
Мені стало моторошно соромно. На душі камінь. Перед очима, зненацька, промайнуло: Ми у відповіді за тих, кого приручили.
Я й не уявляла, які пристрасті вирували в серці Віталія. Але відповісти взаємністю не змогла б. Жодних високих почуттів лише доброзичливість, цікавість до розумної людини. Так, трохи кокетувала, дражнила, підкидала хмизу на його маленький вогник захоплення. Не думала, що легкий флірт перетвориться для Віталія на справжній пожежу
Минуло багато років. Листи від Віталія пожовкли, квітка стала порохом. Але я зберігала згадки про наші світлі, невинні зустрічі, прості розмови, безтурботний сміх.
Ця історія має продовження. Моя подруга Ірка прониклась непростою Лесевою долею: його батьки зреклися через нестандартність від народження одна нога значно коротша. Ірка закінчила педагогічний університет працює тепер вихователькою у інтернаті для дітей з інвалідністю. Лесь її коханий чоловік. Вони мають двох дорослих синів.
Віталій, за словами Леса, жив самотньо. Коли йому було під сорок років, приїхала мати, побачила знедоленого сина, заплакала, згадала свою любов, забрала Віталія до себе в село. Далі його слід загубився
Довгий час я згадую цю історію. Тепер знаю: ніщо так не ранить, як чужі несподівані почуття, на які ти не готовий відповісти. Треба бути обережним із серцями інших, особливо якщо це серця тих, хто найбільше відкритий для світу і людської доброти.
