“Не зви мене мамою — віком додаєш!” Як жінка відмовилася від доньки та онука заради уявної молодості
Вона вже місяць на межі. Ображена, розлючена, самотня. Замкнулася в собі після того, як кинув коханець. А вона ж так вірила в “щастя”, що цього разу справжнє.
Мені 26, а її звати Оксана, їй 44. Біологічно — вона моя мати. Але на ділі ми чужі. Вона вийшла заміж за мого батька в дев’ятнадцять. Через рік з’явилася я — “небажана дитина”, як вона потім не раз наголошувала. Розлучилися вони майже одразу після мого народження, і з того часу батька вона називала лише “нікчемою” та “невдахою”.
Іронія? Цей “невдаха” вже понад двадцять років живе з другою дружиною. Має власний бізнес, великий котедж під Львовом, дві квартири та навіть будиночок у Карпатах. Саме він подарував мені житло на весілля, де ми зараз і мешкаємо з чоловіком.
Мене виховувала бабуся — татова мама. Потім батько забрав мене до своєї нової сім’ї. І знаєте, я ніколи не почувалася там чужою. Моя вітчим — людина золота, для мене вона справжня мати. А ось Оксану я з дитинства називала іменем. І не просто так.
Мені було дев’ять, коли Оксана взяла мене в Одесу — “відпочити, як мати з донькою”. Я тоді вимовила: “Мамо, можна на пляж?” У відповідь пролунав крик на все помешкання:
“Ніколи не зви мене мамою! Мені це вік додає! Кажи Оксана, ти зрозуміла?”
Зрозуміла. І з того часу більше з нею нікуди не їздила. Її цікавили чоловіки, салони, вечірки. А я лишалася з бабусею. Потім — з батьком і його новою родиною. І слава Богу.
У Оксани за ці роки було п’ятеро чоловіків. Між ними — нескінченні коханці, гулянки, штучні посмішки, нарощені вії. Працювала в елітному салоні на Подолі. Колола собі все, що можна: ботокс, філери, нитки, губи — обличчя вже не відчувало емоцій, а вона все вірА Оксана так і лишилася сама зі своїм дзеркалом, яке брехало їй про вічну молодість.
