— Ти, Оленко, не цокотунься. Головне — вдало вийти заміж. У будь-якому разі виграєш, — наставляла троюрідна тітка.
Олена була єдиною і улюбленою донечкою, в якій батьки душі не чули. До закінчення школи вона дедалі частіше згадувала, що хоче продовжити навчання у Києві.
— Доню, у нас гарний університет. Нащо тобі до Києва? — питав батько.
— Тату, я хочу стати журналісткою. А після нашого університету лише вчителькою стану.
Довго не погоджувалися батьки відпустити доньку. Скільки фільмів вони подивилися про покалічені долі провінційних дівчат, що вирішили спробувати щастя у столиці! Але зрештою змирилися. Батько зв’язався з далекою родичкою, яка жила у Києві. Та погодилася прихистити Олену на час навчання. Радості дівчини не було меж. Вона обіцяла батькам, що впорається, що вони не матимуть за неї сорому, навпаки — пишатимуться нею.
Батько сам відвіз доньку, переконався, що вона влаштувалася нормально, залишив грошей на перший час і поїхав.
Олена жила у троюрідної тітки не безкоштовно. Прибирала квартиру, ходила до магазину, готувала. Сусіди хитали головами — мовляв, зробила Марічка з родички прислугу. Жила ця родичка сама, чоловік давно пішов до іншої, залишивши їй квартиру. Та вважала своє життя вдалим: живе у Києві, у столиці, а не десь у глушині. І Олену повчала:
— Ти, Оленко, не цокотунься. Навчання — це добре, але для жінки — не головне. Головне — вдало вийти заміж за киянина. У будь-якому разі виграєш. Ось як я.
Олена слухала й снисхільно посміхалася. Про заміжжя вона поки не мріяла. Мріяла, щоб її помітили, оцінили здібності, взяли на роботу у престижне видання, а якщо пощастить — на телебачення.
Та мрії мріями, а життя часто вносить свої корективи в амбітні плани. На третьому курсі Олена закохалася в Остапа. Познайомилися вони випадково. Дівчата святкували вдале закінчення літньої сесії. Остап із другом теж були там. Примітив гарну дівчину, запросив на танець, потім провів додому.
Подруги наперебій радили Олені не впускати такого хлопця. На вісім років старший, киянин, з квартирою, симпатичний. Остап не приховував, що розлучений, що в нього є донька. Та хто в молодості не помиляється? Донька живе з матір’ю, не заважатиме. А з іншого боку — значить, діток любить.
Олена не будувала планів, але Остап їй подобався. Він бачив, що вона недосвідчена у любовних справах, не поспішав і поки не запрошував Олену до себе. Вони гуляли, відвідували виставки, театри, концерти. За всі роки життя у Києві Олена не пізнала місто так, як після зустрічі з Остапом.
Він дедалі частіше говорив про кохання, про плани на майбутнє, про дітей — їхніх дітей. У Олени кружляла голова від любові. Коли Остап нарешті зробив їй пропозицію, вона одразу погодилася. Навчатися залишалося зовсім трохи — останній ріВона зрозуміла, що справжнє щастя не в столиці, а в тих, хто дійсно любить і поважає тебе.
