Рокова лижня
Весело співали колеса приміської електрички. Вздовж колії стіною стояли розлогиї ялини, крізь їхні вітці проглядало низьке сонце. Гурт студентів-медиків гучно обговорював щось своє. Біля входу в вагон стояли їхні лижі.
Натхненником поїздки був Орест Загребельний — гарний хлопець із спортивною поставою, гордість інституту, кандидат у майстри спорту з лижних перегонів. Кожну зиму він брав участь у змаганнях за честь альма-матер і ніколи не опускався нижче другого місця. Його батько обіймав високу посаду в міській адміністрації. Загалом, зірка місцевого значення.
Перед самими Різдвяними святами Загребельний запропонував усій групі вирушити на відпочинок до туристичної бази. Про неї мало хто знав — ховалася в лісах. Там можна було добре провести час і покататися на лижах. Багато хто погодився, хоча окрім самого Ореста ніхто серйозно лижами не захоплювався. Та хто ж відмовиться від природи?
Марійка стояла на лижах лише на уроках фізкультури в школі. Але як не поїхати, коли запрошує сам Загребельний? На все готова, аби бути поруч із ним.
У вагоні вона сиділа біля нього, притулившись головою до плеча, мліла від щастя і не помічала, як Хома Коваль кидав на неї ревниві погляди. Та не він один. Соломія теж тривожно позирала на Ореста і Марійку. «Що він у ній знайшов?» — казав її погляд.
Марійка й сама дивувалася. Стільки красунь навколо, а він обрав її — скромну дівчину, хоч і відмінницю. Нещодавно навіть заговорив про те, що після інституту вони одружаться. Високопосадовий батько взяв із сина обіцянку, що той одружиться лише після диплому — ні днем раніше. Інакше позбавить його підтримки у влаштуванні до найкращої клініки в місті.
До закінчення інституту ще півтора роки. Багато що може змінитися. Але Марійка так далеко не заглядала. Притулившись до Ореста в електричці, вона відчувала себе щасливою та коханою.
Вийшли з вагона й завмерли перед красою зимового лісу, де заховалася база. Морозне повітря будило кров. Вони весело йшли з лижами на плечах, радіючи чудовому дню, молодості та майбутнім святам.
Розташувалися в дерев’яних будиночках, і одразу Загребельний покликав усіх на лижню, щоб розім’ятися.
— Спочатку пройдемо мале коло — п’ять кілометрів. Бери телефони, дзвони мені або одне одному, якщо щось станеться. Але тут тихо. Диких звірів нема. Лижня добра, накатана. Старайтеся не відставати. Я йду першим, Хома замикає, — Орест став на лижню, яка починалася прямо біля центрального будинку бази.
Марійка не поспішала йти за ним. Розуміла, що не вміє кататися, буде лише заважати. Стала останньою. За нею, мов тінь, пристроївся Хома. Орест помітив це, та нічого не сказав.
Декілька осіб на чолі із Загребельним одразу вирвалися вперед і незабаром зникли в глибині лісу. Марійка сильно відстала. Лижі ковзали по накатаній доріжці, ноги боліли від напруги, руки дерев’яніли. Вона хапала ротом морозне повітря, яке пеХома підійшов до неї, обережно взяв за руку, і Марійка, дивлячись у його добрі очі, нарешті зрозуміла, що справжнє щастя було поруч усі ці роки.
