Марія Семенівна Репнікова, 84річна бабуня, сиділа на зупинці маршрутки біля свого будинку в селі Гнатівка і не знала, куди тепер іти. Поруч на лавці лежали тканинна сумка і пакет, у яких вмістилися майже всі її речі.
Вигнала Римка, нікого не боялася, так і сказала: «Ідика ти, бабо, звідси подалі, не обтяжуй наш з Іллею вік», згадувала вона, згадуючи, як колись Римка підходила до неї.
Усього три роки тому сімя жила дружно у трьохкімнатній квартирі: Марія Семенівна, її донька Надія, внук Ілля з дружиною Наталією та їх синправнук Артем.
Все почало руйнуватися, коли на роботі у Іллі зявилася нова облічниця Римма. Приїхала з Києва в їхнє селище, причини точно не знали. Дали їй кімнату в гуртожитку, влаштували на роботу. Здавалося, що більше нічого не потрібно живи, і живи. Але жити не вдавалось. Вона почала придивлятися до чоловіків і обрала Іллю. Чоловік женат? Як кажуть, «дружина не стіна».
Одного квітневого дня Ілля прийшов з роботи, зібрав свої речі і лише його бачило око. На прощання він сказав:
Лише у сорок пять років зрозумів, що таке справжнє життя і кохання!
Наталія, його дружина, нічого не відповіла. Вона чекала, доки Артем здасть випити в школі, і теж збиралася:
Поїдемо до міста, Артему треба вступати до університету, а жити будемо у старому будинку батьків. Він уже три роки стоїть заклопотаний, та відремонтуємо. Якщо самі не зможемо, брат допоможе. А я швидко знайду роботу в школі.
Вирушила через два дні, брат привіз речі в «Газель», і вони поїхали. Артем міцно обійняв прабабусю на прощання:
Не сумуй, бабусю, я часто завітаю.
Він завітав двічі, поки ще жила Надія. Після її смерті Ілля з Риммою переїхали до квартири, а Артем вже більше не зявлявся.
Життя Марії Семенівни стало важким. Римма почала встановлювати свої правила. Спочатку вона соромилась, запрошувала Марію за стіл і годувала тим, що готувала для себе і Іллі. Пізніше заборонила виходити з кімнати:
Ти забираєш багато крихт на кухню, краще одного разу на тиждень приберу в твоїй кімнаті, ніж тричі вдень підтирати підлоги.
Відтоді Римма варила бабусі вівсяну, гречану або просочену кашу, а Марія Семенівна запивала її чаем без цукру, і вранці, і в обід, і ввечері.
Незабаром Римма повідомила, що через тиждень приїде її син. Вони з Іллею обговорювали, куди його брати на роботу після виправних колоній його важко буде влаштувати.
Ранком Ілля вирушив на роботу, а Римма наказала Марії Семенівні зібратися:
Ось адреса будинку для людей похилого віку, їхай туди і скажи «дякую», що навіть не викинула мене на вулицю.
Вона простягла бабусі папірець з адресою і захлопнула за собою двері квартири.
Марія Семенівна дійшла до зупинки, а куди далі не знала: погано бачила, адреси читати не могла. Побачила молодого хлопця, підбігла до нього:
Сину, прочитай адресу, скажи, на який маршрут треба їхати.
Хлопець подивився і сказав:
Куди ж ви, бабо Маріє, збираєтеся? Артем вже приїхав, шукає вас. Я зараз йому подзвоню.
Через пять хвилин Артем прибіг. Виявилося, що вчора колишня сусідка Наталії зателефонувала і розповіла, що Римма хоче відправити бабусю до інтернату. Сусідка до пенсії працювала в будинку для людей похилого віку, тож Римма спитала у неї адресу закладу. Мати попросила Артема поїхати швидше в селище і привезти прабабусю.
Артем схопив речі і сказав:
Зараз я тебе, бабусю, як королеву, на таксі до міста привезу. Мама вже підготувала кімнату. А в саду нашому зараз цвітуть яблуні справжня краса!
Коли Римма і Ілля дізналися, що Артем увізе бабусю до міста, вони розвеселилися. Але радості тривало недовго: розбираючись з документами, виявилося, що власницею квартири з самого початку була Марія Семенівна, а її чоловік мав право на довічне проживання. Тому Римма і Ілля знову переїхали до гуртожитку.
Бабуня продала квартиру, гроші віддала правнукові, щоб він у місті купив житло. У центрі області ціни вищі, тому Артем придбав лише однокімнатну, але нову, простору квартиру. Планує одружитися ось дах над головою для молодої сімї.
Так історія показала, що справжня влада у родинних звязках та повазі до старших. Ті, хто цінує своїх предків, завжди знаходять шлях до дому і до щастя.
