Я сама виросла в дитячому будинку батьків не стало, родичів у мене не було, тож мене передали під опіку держави. Як тільки виповнилося 18 років, я відразу влаштувалась на роботу. Грошей на навчання не було. Я з дитинства звикла не лінуватися й ніколи не цуралася жодної праці. Потім я познайомилася з Миколою, ми щиро покохали одне одного й почали жити разом. У нас були гарні стосунки ніколи серйозно не сварилися, підтримували одне одного у всьому.
Але він чомусь ніколи не хотів узяти мене за дружину, хоча я так мріяла про справжню сімю, якої в мене ніколи не було. Через чотири роки спільного життя я завагітніла. Як тільки Микола про це дізнався, просто втік. Залишив лише записку, де писав, що не готовий до дітей, і що його батьки передадуть мені гроші, щоб я «розвязала» це питання.
Вони справді надіслали кошти чималу суму у гривнях але я добре знала: свою дитину я не зраджу й життя їй не відберу. Хоч як складно було б, я б працювала і намагалася впоратися.
Одного разу, коли я вже ходила з помітно круглим животиком, сусідка побачила мене й каже:
А я ж попереджала тебе: тільки після весілля з чоловіком можна жити! Що ти тепер будеш робити? Самотня мама
Було дуже боляче це чути. Такий докір лунає знову й знову.
А далі все стало ще важче. Поки була вагітна, працювала ще більше але пощастило, що мій керівник зрозумів моє становище й навіть дав мені кілька сотень гривень зверху до зарплати. Про що я навіть не здогадувалась з часом мені почали допомагати незнайомі люди.
Якось сиділа вдома, задзвонив домофон. На порозі стояла жінка з великою торбою. Виявилося, моя ж сусідка попросила всіх у будинку допомогти мені хто чим може. Мами з нашого двору принесли купу дитячого одягу, іграшок, різних речей. Потім я несподівано стала отримувати гроші чоловік, який прибирає наш двір, вирішив особисто підтримати мене з дитиною.
Не уявляла, що саме чужі люди так сильно допоможуть мені, коли рідних немає поруч. Дякувати Богу, навіть власниця квартири знизила мені плату за оренду.
Саме завдяки цим людям я змогла народити сина й виховати його. Його насправді виховувала вся наша велика дружна громада.
Минуло кілька років, і ось Микола виявив бажання побачити сина. Своє особисте життя він так і не влаштував, навіть його батьки тепер хочуть знати онука. Я не знаю, чи потрібно дозволити цьому всьому відбутися…
