Щоденник
Сьогодні все зруйнувалося. Я дізнався правду… Мій найкращий друг батько мого сина! Чотири роки я виховував Олежка, навіть не підозрюючи, що він не мій.
Зі Світланою ми кохали одне одного ще зі школи. Після випуску я вступив до Харківського авіаційного університету, а вона не змогла. Та ми щодня дзвонили, писа́ли.
Коли я почав літати, Світлана страшенно ревнувала до стюардес. Одного разу вона приїхала до мене, ми помирилися, провели чарівну ніч. Але вранці я отримав повідомлення від колеги: “Коли наступний рейс? З тобою так спокійно летіти!” Світлана побачила й обурено виїхала.
Мені запропонували контракт за кордоном гарні гроші, перспективи. Я вагався, як сказати коханій. А через три тижні вона повідомила про вагітність.
Я одружився. Весілля було розкішним, половина Львова танцювала. Від контракту довелося відмовитися Світлана була категорично проти.
Після весілля ми переїхали до Києва. Коли народився син, взяли велику квартиру в іпотеку. Я працював без відпочинку, щоб виплачувати кредит.
“Якби я поїхав тоді, не довелося б працювати на трьох роботах! Карєра б пішла вгору!” скаржився я.
“Ти б там з дівчатами розважався, а я тут з дитиною?” відповідала дружина.
“Коли ж ти перестанеш ревнувати?! Якщо я з тобою, то тільки з тобою!”
Свари стали щоденними. Особливо після рейсів. Вона перевіряла мій телефон, шукала провину. Через три роки я пішов з авіації, став викладачем у університеті. У вихідні підробляв таксистом.
Все заради сімї. Все заради спокою.
Доки одного дня не знайшов тест на батьківство.
“Дитина: Олежко Ярославович. Імовірний батько: Боднарчук Тарас Ігорович. 99,9%.”
Тарас… Мій найкращий друг.
Світлана не зрозуміла моєї холодності.
“Що з тобою? На роботі проблеми?”
“Не хочеться говорити.”
Я мовчав два місяці. Не міг пробачити.
Виявилося, ще до весілля Тарас закохався в Світлану. Вони зустрілися після нашої сварки, коли вона була пяна.
“Я хотіла сказати, але боялася втратити тебе! Тарас одружився, ми домовилися забути…” благала вона.
“Ні. Досить бре́хні.”
Я подав на розлучення. Літаю за кордон, допомагаю синові. Тарас так і не дізнався правди він із дружиною переїхав до Польщі.
Світлана живе в нашій квартирі, працює, виховує сина. Грошей вистачає. Але кохання немає.
Я не можу довіряти жодній жінці після цього.
Іноді думаю чи правильно вона вчинила, мовчавши? Чи зміг би я пробачити, якби вона сказала тоді?
Життя жорстока річ. Одна помилка і все руйнується.
