Випадкова зустріч над річкою
Ганна із чоловіком та донькою вирішили змінити своє життя — переїхали з шумного Києва у тихе село на Полтавщині. Придбали хату, завели господарство, розбили город. Настав зовсім новий етап. Вдень Ганна випасала кіз біля річки, любуючись заходом сонця та насолоджуючись спокоєм.
— Мамо, вже смеркається, куди ти знову з козами? — здивувано скрикнула донька Оксана.
— Піду на річку, там трава соковитіша, — відповіла Ганна. — Повернусь за годину, не хвилюйся.
Але ні за годину, ні за дві мати не прийшла. Оксана схвилювалася й умовила батька йти на пошуки. Знайшли Ганну не одразу. Коли побачили — остовпіли: вона сиділа на лавці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялася, то плакала.
— Мам, що трапилося? — запитала Оксана.
— Бачила… — видихнула Ганна, — не примару… гірше.
Лише годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до води. Кози паслися, а Ганна присіла відпочити й задрімала. Прокинулася вже у сутінках, схопилася й кинулася збирати кіз. Ті, як на лихо, потяглися в гущавину. Ганна — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось рухається. Довге, чорне…
Спочатку подумала — тхір. Страх стиснув серце — раптом скажений? Тварина не відставала. Коза Марічка почала бекати, Ганна готова була захищати її, замахнулася палицею… коли це “щось” підскочило, ніби збираючись кинутися.
Але коли все закінчилося і вона наважилася підійти ближче, виявилось, що це… величезні чоловічі труси, які коза зачепила рибальською сіткою. Мабуть, хтось залишив їх сушити на кущах, а тварина потягнула за собою.
Ганна сіла на траву й розсміялася. Напруга, жах, адреналін — усе вилилося в цьому сміху. Саме тоді її й знайшли чоловік із донькою. А вдома суворо наказали більше не виводити кіз до річки — хто знає, що там ще “оживе”…
Іноді найбільший жах виявляється кумедним недоразумінням, і сміх — найкращий спосіб розвіяти страхи.
