**ЩИРЕ ЩАСТЯ**
—Мамо, залишився останній шанс мати дитину — ЕКЗ. Ми з Дмитром усе вирішили. Відмовити нас не вийде. Звикай до цієї думки, — Наталка вимовила це на одному подиху.
—ЕКЗ? Тобто в мене буде штучний онук чи онука «із пробірки»? — я не могла повірити в почуте від власної доньки.
—Назви це як хочеш. Ми завтра починаємо процедури. Усі аналізи здані. Лікарі попередили — це буде довгий і непередбачуваний шлях. Гарантій немає. Будь ласка, наберися терпіння, — Наталка важко зітхнула.
Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, обіцяти надію, допомогти або хоча б не заважати.
Розмова відбулася по телефону. Розумію, Наталці було важко говорити віч-на-віч — тема дуже непроста.
Вперше вона вийшла заміж за дитячого друга Олега. Любов була ніби з казки. Так їй здавалося. Але прямо на весіллі, у ресторані, наречений, перебравши з алкоголю, опинився в обіймах свідка. Наталка знайшла їх у «романтичній» атмосфері — у брудній комірці.
Олег, побачивши наречену, щось белькотів на свою виправдання; світлиця, схопивши речі, закриваючи прозорим палантином тіло, вибігла геть і більше її того дня ніхто не бачив.
Наталка подала на розлучення. Ми з чоловіком просили доньку не поспішати:
—Наталю, зачекай. Хто знає, що можна в стані зробити. Напевно, та світлиця сама затягла Олега в ту кляту комірку. Він же хлопець як з картинки — от і покотило до забороненого. Пробач його, доню. У вас усіє життя попереду.
—Ні, мамо, не жалкуватиму. Олег вжалив — так вжалив. Мені боляче, але я не хочу починати шлюб із зради. Дякувати Богу, що це сталося на весіллі. Менше страждань, — Наталка була непохитна.
Олег благав, каявся — даремно.
…Через пару місяців з’ясувалося, що донька вагітна від нього. Наталка таємно від мене позбулася дитини. Знаючи це зараз, я б умовляла її повернутися до Олега.
…Час минав, і до Наталки залицявся Дмитро, який, до речі, був найкращим другом Олега. Він давно кохав Наталку, але не наважувався перейти дорогу другові. Тепер випав слушний момент. Донька не відразу згодилася. Обпеклась — нікому не вірила. Сумнівалася три роки. Дмитро не відступав. Нарешті Наталка переконалася в його почуттях:
—Дмитре, твоя пропозиція ще актуальна?
—Звісно, Наталко! Невже згодна? — він поцілував їй руку.
Вона кивнула.
Дмитро влаштував розкішне весілля. Були всі друзі й подруги, крім Олега. Але «колишній» надіслав молодим великий букет пахучих лілій. Наталка відмовилася від них і віддала квіти незаміжній подрузі.
Їй тоді було двадцять вісім, Дмитру — тридцять три. Минуло два роки шлюбу, а дітей не було.
—Наталю, у вас з Дмитром є план чи поки що не виходить із нащадками? — обережно запитала я.
—Не виходить, мамо. Я вже хвилююсь. Дмитро мовчить. Думаю, звинувачує себе. Зачекаємо ще рік… — донька опустила очі.
—А далі що? Із дитбудинку візьмете?
—Час покаже. У нас обов’язково буде дитина. Будь-яким шляхом, — Наталка загадково усміхнулася.
—Нехай Бог дасть! Ми з батьком чекаємо на онуків, — я ніжно гладила її по голові.
І ось минуло ще два роки спроб…
Наталка повідомила мені про ЕКЗ. Я була рішуче проти:
—Доню, кажуть, що ці діти без душі, частіше хворіють, не зможуть мати власних дітей… Коротше, біороботи.
—Мамо, цьому методу вже майже сорок років. Він поширений у всьому світі. Тепер багато пар безплідні. «Пробіркові» діти народжуються, як усі інші. Але це важко. Ти не уявляєш, яка внутрішня боротьба в нас із Дмитром. Готуйся до онуків.
Може бути двійня. До речі, перші жінки після ЕКЗ народили природнім шляхом, — Наталка намагалася мене переконати.
А я розуміла — процес уже запущено. Залишалося лише вірити.
…Шлях до дитини виявився дорогим, виснажливим. Наталка завагітніла лише з четвертої спроби. У неї почалася жахлива депресія, істерики. Вона поправилася через гормони. Дмитро схуд, стомлений від її змін настрою, сліз, безпричинного сміху.
—Мамо, я боюся чхнути, зробити різкий рух. Раптом усе знову втрачу? П’яту спробу я вже не переживу. Втомилася. Якби не той аборт… Тепер розплачуюся, — Наталка витирала сльози.
Вони двічі їздили до моря. Перепочинок був необхідний. Вона була на межі, хотіла кинутися з вікна… Дмитро не відходив, любив, підтримував.
Наталка зізналася:
—Дмитро — моя скеля, трава, теплий вітер. Без нього я б не вистояла.
…Через вісім місяців очікувань народилася наша Оленка. «ЕКЗ-діти» зазвичай народжуються трішки раніше.
Вся родина була неймовірно щаслива. Хоча спочатку мати Дмитра сумніваласяІ хоча перші роки були непростими, тепер наша Оленка — найсвятіше щастя для всієї родини.
