Шість років ми з Олегом відкладали на власне житло, відмовляючи собі в усьому. І ось, нарешті, у нас з’явилася своя двокімнатна квартира — затишна, світла, хоч і з простим ремонтом. Це мало стати початком нового життя — сімейного, щасливого. Соломія чекала дитину, пологи ось-ось, залишилося всього кілька днів. Все було готово: речі зібрані, куточок малюка облаштований, лише останнє прибирання відділяло нас від батьківства.
Соломія з самого початку мріяла про свій простір, без контролю батьків і, особливо, без втручання свекрухи. З Ганною Степанівною стосунки завжди були… напруженими. Жінка обожала вказувати, як правильно жити, дихати, мити посуд. Колись Соломія не витримала і прямо сказала їй, що не потребує постійних порад. Свекруха аж почервоніла від образу і зникла з їхнього життя. На час.
Коли Олег відвіз Соломію до пологового будинку, він і подумати не міг, який сюрприз на нього чекає. Наступного ж дня після госпіталізації дружини йому зателефонувала мати й повідомила, що завітає у гості. Він не встиг нічого заперечити. Ганна Степанівна з’явилася в усій пишноті, з важливим виглядом оглянула квартиру: передпокій — «нічого собі», штори — «жах», кухня — «гладкий жах, тепер щодня натирай!». Вона влаштувала ревізію в холодильнику, по дорозі висміявши магазинні вареники і запланувавши борщ на завтра. Олег намагався жартувати, змінити тему, але даремно. Мати переодяглася в спортивний костюм і з виглядом полководця пішла оглядати решту кімнат.
Ввечері він хотів відвезти її додому. Та почув: «Я залишусь на ніч. Тобі самому не можна, раптом Соломію завтра привезуть». І залишилася. На одну ніч. На другу. На третю…
Поки він був на роботі, вона перекладала речі, сортувала одяг, вирішувала, де має стояти пелюшковий столик і що треба докупити. Олег уже починав божеволіти від її «допомоги», але боявся розчарувати. І тоді свекруха оголосила: вона залишається на пару місяців, щоб допомагати з дитиною. Адже самі вони не впораються.
Коли Соломію виписали, зустрічали її всі разом — батьки, Олег і, звісно ж, Ганна Степанівна, вся сяюча. Соломія одразу зрозуміла, що в домі щось не так. Штори інші, меблі переставлені, усе пахне чужим. Батьки поїхали додому. Свекруха — ні. На німе питання батьків Олег пробурмотів: «Мама поживе трохи. Допомагатиме…»
Соломія була виснажена після пологів, але іншого виходу не бачила. І вже ввечері почався пекло: «Ти неправильно тримаєш дитину», «Ти не так пеленаєш», «Він кричить, бо ти не вмієш його колихати». Соломія мовчала, доки свекруха не забрала малюка з її рук. Тут чашка терпіння переповнилася.
— Дякую за допомогу, але ви вільні, — тихо сказала вона. — Це моя дитина. І колихати її буду я. Сама.
Свекруха заплющила очі, образившись до глибини душі. Чоловік теж почав нерішуче заперечувати, але Соломія глянула на нього так, що він змовк. Вона була спокійна. Міцна. Це був її дім. Її сім’я.
Ганна Степанівна зібрала речі. Більше вона не приїжджала. Олег зрозумів, що дружині потрібні не вказівки, а підтримка. А Соломія вперше відчула себе справжньою господинею. І неважливо, скільки минуло часу після пологів — головне, що вона не дала себе зламати.
