Колись давно, у маленькому місті над Дніпром була дівчина на ім’я Соломія Коваленко. Вона мчала через торговий центр, обтяжена купою пакетів, проклинаючи в думці свого невдаху хлопця, Данила, який не мав машини, щоб підвезти її додому. Довелося викликати таксі через додаток, і, як на лихо, водій приїхав занадто швидко. Соломії довелося, підстрибуючи на шпильках, мчати крізь весь торговий центр до парковки.
Вона була розлючена. Не лише тому, що її ніхто не зустрів, а й тому, що дорогі шкіряні туфлі протирали ногу до крові.
— Дівчино, обережніше! — обурилася жінка на ескалаторі, яку Соломія необачно зачепила пакетом по голові.
— Дивіться під ноги, а не в небі літаків шукайте! — відрізала Соломія, навіть не обернувшись.
— Хамуга! — випалив ображена жінка, але Соломії було байдуже.
Вона вискочила на парковку, але водія вже не було — він скасував замовлення. Ціна ж підскочила майже вдвічі. Роздратована Соломія скасувала пошук, сунула телефон у кишеню й сіла на лавку, знімаючи прокляту туфлю.
— Боже! Усе сьогодні проти мене! — Видавши з себе гнівний зойк, вона штовхнула пакет, і той сумно впав на лавку, втративши чек.
Соломія заплющила очі. Останнім часом їй здавалося, що життя спеціально все робить їй на зло…
***
Соломія завжди мріяла про більше і не розбазарювалася на дрібниці. Якщо телефон, то останньої моделі. Якщо манікюр, то у топового майстра. Якщо чоловік, то лише гідний її. І ось тут почалися проблеми. Замість багатих, розумних і гарних їй траплялися або «неліквідні», або просто нудні.
— Допросишся, що й нікому не будеш потрібна, — казала мати. — Козака визначають не гроші, а вчинки.
— Ну й що, я буду вночі вчинками милуватися? — парирувала Соломія.
Мати лише зітхала. Донька була занадто гострою на язик.
Все почалося три роки тому, коли вона влаштувалася адміністраторкою в ресторан. Там вона побачила жінок у хутрах, яких приводили на вечері заможні кавалери. «Чим я гірша?» — подумала Соломія.
Але багатії не звертали на неї уваги. Щось видавало в ній звичайну дівчину з провінції. І ось, коли вона вже здалася, з’явився Данило — банківський клерк із середньою зарплатою. Звичайний, але добрий. Він носив їй квіти, готував вечері, возив у відпустку.
— Хороший хлопець, — казала мати. — Чого ти ще чекаєш? Краще горобець у руці, ніж журавель у небі.
Соломія, скрегочучи зубами, погодилася. Але все ще мріяла про інше.
***
— Чому ж усі проти? Я ось не проти такої приємної компанії.
Соломія підскочила. Над нею стояв Артем. Колись у коледжі він залицявся до неї, але вона його публічно відшила.
Тепер перед нею був інша людина — височенний брюнет із стильною зачіскою, у шкіряній куртці.
— Ти… так змінився.
— А ти все така ж, — усміхнувся він. — Чого сидиш, як осуджена?
Соломія розповіла про свої пригоди (пропустивши деталі про Данила), і Артем запропонував підвезти. Вона погодилася, побачивши його величезний джип.
По дорозі він розповів, що кинув коледж, став програмістом, а тепер має власну IT-компанію.
— А ти вийшла заміж? — ненароком запитав він.
Соломія поспішно заперечила. Тепер Данило здавався їй блідим і нікчемним.
Вони пішли в кафе, потім в кіно, потім гуляли до пізньої ночі. Артем ніби натякнув, що вільний… І коли в машині він поцілував її, Соломія розтанула.
— Це було чарівно. Коли побачимося знову?
— Я тобі подзвоню.
Наступного дня вона кинула Данила. Але Артем не дзвонив.
Коли вона знайшла його сторінку, побачила фото з дружиною та дітьми.
Вона подзвонила йому, киплячи від лютості:
— Ти ж одружений!
— А хіба ми щось обіцяли один одному? — засміявся він.
— Я розповім твоїй дружині!
— Розкажи. Але доказів у тебе немає.
Соломія кинула трубку. Відчувала себе брудною й обманутою. А повертатися до Данила було вже пізно.
Вона заплакала. Мрія про краще життя дала їй лише гіркий урок.
