Слухай, уяви собі прокидається Роман від настирливого дзвінка у двері. Поряд на ліжку ще прокидається його дружина ніжно проводить рукою по її плечу і шепоче:
Кохана, спи спокійно, я сам відкрию.
Підходить до дверей, сердито бурчить: Хто там може бути так пізно?
Відчиняє а там на порозі стоїть його тітка, пані Катерина, з величезною сумкою в руках. А позаду її чоловік, дядько Віктор, весь час переминається з ноги на ногу.
Мій любий племінничку! закричала тітка Катя, аж у підїзді загуло. Ти не радий мене бачити? Давай, обійми свою тітоньку! і так стисла Романа за руку, ніби хотіла задушити в обіймах.
«Прощавайте, спокій та затишок», зітхнув Роман, тягнучи тітчині речі у коридор.
До ранку в хаті стояв гармидер. Тітка відмовилась лягати на диван казала, що він надто жорсткий. І ще натякала Роману, щоб, може, він її сам уклав спати.
Дружина Романа, Соломія, була просто шокована. Не минуло й години після появи Катерини, а та вже перевернула квартиру догори дриґом. Урешті всі поснули: тітка з дядьком зайняли подружнє ліжко, а Роман із Соломією спали на дивані.
Коханий, як ти гадаєш, довго вони тут пробудуть? шепоче зранку Соломія, ставлячи йому на стіл гарячу яєчню.
Не знаю Поцікавлюсь, як повернусь із роботи, зітхає Роман.
Соломія вся нервувала, тільки й чула хропіння з їхньої спальні.
Ромчику, мені вже лячно з ними, може, сьогодні раніше з роботи прийдеш?
Постараюсь, відповів він і подався на роботу.
Повертається Роман увечері а вдома вже повноцінна мала гостина. Стіл накритий як на Великдень!
Заходь, мій хлопчику, будемо святкувати нашу зустріч! гукає тітка з кухні.
Соломія нишком шепоче:
Як добре, що ти вже вдома!
Сіли всі до вечері.
Тітонько, а ви надовго до нас? запитує Роман, із обережністю.
Ти що, вже нас виганяєш? буркнула тітка, косо глянувши на дядька. Бач, ми тут не потрібні!
Та не про це Залишайтесь скільки схочете! розгублено каже Роман.
Ми, Романе, вже назавжди з вами. Квартиру свою ми продали, ти для нас тепер єдина родина. Не прожвавиш же свою тітку на вулицю? Ще й старість потерпиш кілька років? і тут пані Катя театрально витерла сльозу.
У Романа аж підвисла щелепа від здивування, а Соломія, бідна, тихо розплакалась і вийшла з кухні. Настала гнітюча тиша. Дядько Віктор спокійно доїдав салат.
І чого мовчиш? підвищила голос тітка на чоловіка. Тільки їсти вмієш! Хоч би бодай слово сказав.
Я у всьому з тобою згоден, кохана, кивнув дядько Віктор.
Безхребетний! гаркнула тітка. У нашій сімї все вирішую я, а він усе підтакує. Який же він чоловік? повернулась до Романа. Ти щасливий, племіннику?
Житимете тут стільки, скільки забажаєте! ледве вимовив Роман, почувши як Соломія плаче біля дверей.
Він узяв у руки виделку без жодного апетиту. Тим часом дядько з тіткою так наминають, що тільки ложки дзенькають.
Коли тітка доїла й відкинулась на спинку зі словами:
Наїлась! Романчику, пожартувала я. Ми лише на обстеження у лікарню, ну, може, на три дні затримаємось. Ти молодець, не впав у паніку, хоча обличчя було перелякане. Та відчувається, що цінуєш сімю. Після мене ти успадкуєш мій новий дім, бо у нас дітей нема ти ж мій єдиний спадкоємець!
На Романа зійшло полегшення, аж усміхнувся:
Дай Боже тітці Каті сто років здоровя!
Тільки під час цього «візиту», Соломія просто не могла знайти собі місця: суп невдалий, котлети тверді, не так випрала шкарпетки, не так помила підлогу.
Коли настав час прощатися, тітка тихо прошепотіла Роману на вухо:
Й як це ти одружився на такій ревусі? Вона що, часом не вагітна? Бо так слізно ходить увесь час.
Як тільки за родичами зачинились двері, Соломія почала танцювати від радості:
Може, більше не приїдуть! промовила вона з надією.
Не знаю, але щось мені підказує, що тітці сподобалось!
Я вже не витримаю! застогнала вона.
Раптом залунав страшний дзвінок.
Знову? підскочив Роман. Та це ж усього лиш будильник, засміявся він, бо попереду чекала чудова нова доба.
