Знайомство не за правилами
На ювілей до Ганни Іванівни зібралися рідні й знайомі – їй виповнилося шістдесят років. Ще й не стара, але вже й не молода, хоч і поважною себе не називає. Занадто ж енергійна й ділова. З молодості все в неї в руках горить, багато що вміє, і завжди жартує:
“У мене ще є порох у порохівницях, навіть поділитися можу!” – і сміється.
У кафе зібралося багато гостей: чоловік, двоє синів із дружинами, родичі й колишні колеги. Більше вона не працюватиме, навіть на підприємстві, де пропрацювала роками головним бухгалтером, уже попрощалася, обіцяючи:
“Не надовго – буду вас відвідувати… Хоча й не уявляю, як це – сидіти вдома на пенсії. Але всі до цього доходять… і моя черга настала.”
Колеги поважали Ганну Іванівну – доброї душі людина, завжди допоможе й порадить. Директор шкодував, що такий цінний фахівець йде, але що поробиш. І колеги теж жалкували:
“Ганно Іванівно, спокою вам не дамо, дзвонитимемо! А хто ж нам підкаже?” – весело говорили вони, проводжаючи начальницю.
“Дзвоніть, дівчата, я не проти…”
А тепер усі зібралися в кафе радісні й нарядні, а сама ювілярка – просто диво, немов помолодшала, а не навпаки. На Ганні – елегантна сукня кавового кольору, шикарні намистини з натурального каменю, навіть туфлі на невисокому каблуці. Для неї це важливо, адже вже й не пам’ятає, коли останній раз їх вдягала.
“Мамо, яка ж ти в нас гарна й молода!” – хвалили сини, даруючи їй великі букети троянд.
“Дякую, мої хороші”, – обіймала й цілувала їх по черзі.
Святкування пройшло чудово, усі залишилися задоволені. А чоловік Тарас ледве відводив очі від дружини – сьогодні вона була особливо прекрасна. З Тарасом Ганна прожила щасливе й спокійне життя – майже сорок років. Виховали гідних синів, а тепер мають право пожити для себе.
“Тарочку, звільняйся теж, годі вже їздити на роботу”, – переконувала вона.
“Добре, Галю, подумаю. Я теж не уявляю, як це – сидіти вдома. У мене плани до семидесяти працювати, та подивимось, як здоров’я дозволить. Наше покоління – працьовите, без роботи нам ніяк”, – відповідав він.
“Тут я з тобою згодна – працьовите покоління. Так нас виховали…”
Наступного дня Ганна прокинулася рано. У них у гостях були обидва сини з дружинами, сестра з чоловіком і стара мати. Котедж Тарас будував власноруч – точніше, його фахівці, адже він досі працював у будівельному управлінні. Розгорнувся на славу, матеріали виписував дешевше – таки для себе. А тепер радий, що збудував великий двоповерховий дім – адже родичів багато, і всім знайдеться місце.
Ганна метушилася на просто
