Горді матері
Коли Дмитро й Марія одружилися, обидві родини раділи.
Ганна, мати Дмитра, навіть прослезилася біля ЗАГСу. А Оксана, мати Марії, обіймала зятя так, ніби знала його змалку.
Ані у Ганни, ані у Оксани не було чоловіків. Обидві виростили дітей самотужки. Обидві багато пережили.
Характери у них були різні: одна сувора, рішуча, друга — м’якша, але завжди ставилися одна до одної з повагою. На чужих нервах щастя дітям не будували.
Перші місяці молодята знімали хатинку. Крихітна «однушка», сусід-курці за стінкою, галасливий двір. Зате були самі собі господарями.
Десь через півроку в Марії з’явилася думка. Дмитрові вона здалася чудовою й цілком логічною.
А за два тижні відбулася та сама розмова. З матерями…
***
— Мамо, тільки не сприймай усе вороже. Ми тут із Марією подумали…
Ганна мовчки дивилася на сина. Чекала, що він скаже. Звикла до його неймовірних ідей.
— Ну… у тебе — дві кімнати, у Оксани — три. А ми з Марією живемо на оренді. І дорого, і незручно. Хочемо переїхати у трешку.
— Продовжуй.
— Ви з Оксаною… ну, могли б пожити разом. Вона б переїхала до тебе, а ми — у її квартиру. Там просторіше.
Він говорив, наче пояснював правила гри. Спокійно. Без тіні сумніву.
— Надовго? — уточнила Ганна.
— Ну… поки не купимо своє. Може, на п’ять років. Або десять.
Ганна не закричала. Не змінилася в обличчі. Лише сказала:
— Подумаю.
І вийшла на балкон. Стояла довго, дивилася на пустий двір і відчувала, як у грудях піднімається повільний, важкий холод.
***
Наступного дня Оксана почула те саме від доньки.
— Мамо, ти ж із Ганною у добрих стосунках. Ну, не дуже близьких, але нормально ж спілкуєтеся. То чому б вам не пожити разом? А ми переїдемо сюди…
Оксана перебила.
— Ти пропонуєш здати моє життя в оренду?
Марія здивувалася.
— Та ні. Просто… у вас уже все позаду. А ми тільки починаємо…
— Позаду? То значить, ти вже списала мене на смітник?
— Ти не зрозуміла…
— Так, усе я зрозуміла. Дякую, донечко.
***
За тиждень вони вирішили поговорити усі разом.
Ганна прийшла першою. Оксана — другою. Сіли навпроти молодих.
Ті виглядали серйозно. Майже урочисто.
— Мами, ми не хочемо конфлікту. Ми просимо зрозуміти нас і піти назустріч. Нам важко. Грошей немає. Дитину плануємо. У кожної з вас по квартирі. А ми мусимо знімати, платити купу грошей. Де ж тут логіка? Вам що, складно пожити разом?
Ганна відповіла першою.
— Складно. Особливо коли доведеться жити з думкою, що для рідного сина ти стала… завадою.
Оксана продовжила:
— Діти, спробуйте і нас зрозуміти. У кожної з нас своє життя. Своя тиша. Свій ритм. Свій дім. Ми нікому нічого не винені й не мусимо під когось підлаштовуватися.
— Але ви ж обидві самотні. Разом, певно, буде веселіше. Що вам заважає? — наполягала Марія.
— СамоА потім вони усміхнулися одна одній, зрозумівши, що їхня твердість — це не упертість, а мудрість, яку молоді ще навчаться цінувати.
