Одина
Молодою дівчиною прийшла працювати Дарина секретаркою до будівельного управління. Не вступила до інституту після школи — дуже хворів батько, а мами в неї зовсім не було. Батько виховував її сам, мати померла під час пологів. Зате в школі вона вивчала французьку. Ця мова їй дуже подобалась, вона ходила на додаткові курси, а потім сама вдосконалювала знання. Сподівалась, що колись це знадобиться.
Безвідповідне кохання
Коли Дарина вперше побачила свого шефа Богдана Васильовича вранці — він увійшов до приймальні, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій та пройшов до кабінету — вона завмерла.
“Отакої… — збентежено подумала вона. — Який гарний чоловік… — а потім спохватилась. — Господи, що це я? Богдан Васильович — мій начальник, старший за мене та ще й одружений.”
Це був чоловік років сорока, гарний, стрункий, з оксамитовим голосом, блакитними очима та чарівною усмішкою. Богдан Васильович викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилась у його очі, в яких тонула, насолоджувалась його голосом, але, опанувавши себе, кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона плюхнулась на стілець і поступово прийшла до тями.
“Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Шеф одружений, і всі кажуть, що він дуже любить дружину — Оленку.”
Богдан Васильович справді був одружений, і крім своєї Оленки нікого навколо не бачив. Дітей у них не було, але він обожнював дружину, і почуття були взаємними. Жіночий колектив плескав язиками.
“Що наш шеф знайшов у цій сірій миші? Дружина йому зовсім не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він — справжній чоловік!”
У чомусь вони були праві. Олена була звичайною жінкою, одягалась просто, і поруч із чоловіком виглядала, м’яко кажучи, не дуже. Але для нього крім неї інших жінок не існувало. У цьому всі вже переконались після численних спроб залицянь та спокус. Але він залишався байдужим, немов скеля.
Дарина слухала всі ці пересуди й тихо кохала Богдана Васильовича. У думках вона уявляла, що одного дня він помітить її і зрозуміє, як сильно вона його любить.
“Ми обов’язково будемо разом, і я нарожу йому дітей. Звісно, я не збираюсь руйнувати його сім’ю, але просто можу народити від нього дитину. Боже, як же я його кохаю!” — такі кришталеві мрії переслідували її постійно.
Богдан Васильович став для Дарини єдиною та нездійсненною мрією. А він нічого навколо не помічав, ставився до неї, як до доброї працівниці, яка чудово виконує обов’язки. Хоча одного разу таки подарував їй квіти — але то був її день народження. А після цього вона стала ще щасливішою — все ж таки подарував…
Випадкова зустріч
З того часу минуло двадцять років. І от сьогодні Дарина випадково зустріла його на вулиці й спочатку не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи ногами. Від колишнього красеня нічого не лишилось. Найбільше на світі їй хотілось, щоб він її впізнав. Серце калатало, у роті пересохло, ноги оніміли, а він навіть не помітив її, тихо йшов далі.
Їй кортіло наздогнати його, притулитись і сказати, що досі кохає, але вона не зрушилась з місця. Дивилась услід і не помічала, що говорить вголос:
“Господи, що з ним сталося? Хіба він заслужив таке?”
“Він з тих пір, як поховав дружину, зовсім опустився, хоча минуло лише два роки. Важко йому, дуже важко”, — почула Дарина голос і побачила бабусю. — “Це мій сусід, іноді допомагаю йому. Живе один, пенсію пропиває. Хоч і лаю його, бідолашного, але він нічого з собою вдіяти не може. А вік ще не старий — шістдесят два.”
Дарина дуже переживала, і бабуся це помітила:
“А ти, доню, хто йому будеш?”
“Ніхто”, — зітхнула вона і пішла далі.
Весь день ця зустріч не виходила з голови. Не могла заснути, лежала із заплющеними очима, а моменти життя промайнули, наче у кіно. В одну мить все перевернулось. Єдине кохання повернулось до неї. Він був єдиним і назавжди.
Щасливі переговори у Франції
Майже три роки Дарина працювала секретаркою Богдана Васильовича, ніколи не виявляючи своїх почутть. Кохала тихо і безнадійно. А одного разу він їй сказав:
“Дарино, у нас з тобою відрядження до Франції, а ти, як я розумію, вільно володієш мовою. У нас будуть переговори, а я ж нічого не тямлю. Тож готуйся.”
Він навіть не уявляв, як це зраділа Дарина, не знав, як бешкетувало її серце. А вона думала, що буде наодинці із коханим.
Переговори пройшли вдало, а перед від’їздом додому Богдан Васильович запропонував:
“Давай, Дарино, відзначимо наш успіх у ресторані. Ти молодець, чудово впоралась.”
У ресторані сиділи довго, Богдан Васильович захмелів — мабуть, взагалі не пив, а тут з радощів… Дарина допомогла йому дійти до номера, покла
