Це виглядає не дуже добре, що твої діти матимуть квартири, а мій син ні. Давай подбаємо, щоб і в нього було житло, хай навіть з іпотекою!
Останнім часом мій чоловік Тарас почав казати, що мої діти мають квартири, а його син ні. Значить, треба вирішити, як забезпечити йому житло. Я поясню одразу: мої діти це і мої, і Тарасові спільні, а син Тараса його дитина з першого шлюбу.
Чому саме я повинна хвилюватися про квартиру для його сина? Я ж знала, що Тарас раніше був одружений і має сина. Саме тому я довго не хотіла виходити заміж вдруге.
Ми жили разом три роки, перш ніж одружитися офіційно. Я ретельно придивлялася, як він поводиться зі своєю колишньою дружиною та дитиною. Через рік після весілля у нас народився син. Ще через два роки ще один.
Я цілком задоволений Тарасом: як чоловіком і батьком. Він приділяє достатньо уваги і мені, і дітям, добре заробляє. Звісно, як у кожній сімї, трапляються суперечки і непорозуміння.
Ми жили у квартирі, яку я отримав у спадок від батька. Моя мама розлучилася з ним, коли я ще ходив у дитячий садок. Пізніше вона вийшла заміж вдруге, але нових дітей не мала.
Тарас із першою дружиною завжди жили на орендованій квартирі. Всі роки спільного життя вони збирали гроші на іпотеку, та так і не назбирали. Після розлучення його дружина поїхала до своїх батьків, а Тарас ще тривалий час винаймав житло.
Коли ми побралися, Тарас переїхав до мене. Ми не вважали, чиє це житло, просто разом робили ремонти, купляли меблі. Півтора року тому поспіль пішли з життя дві мої бабусі мамина й татова мами. Обидві залишили мені по квартирі у спадок.
Поки мої сини малі, я вирішив здавати ті квартири в оренду. Згодом, кожному з синів по квартирі дістанеться. З однієї орендної квартири гроші йдуть мамі на підсилення пенсії, з другої мені як додаткова заробітна плата. Бо гроші лишніми не бувають.
Чоловік не втручався у справи з квартирами йому до них справді не було діла. Я одразу сказав, що згодом кожному сину буде своя квартира. Він погодився і тему закрили.
Раптом якось Тарас говорить:
Мій син ще кілька років й закінчить школу. Він дорослішає, йому треба думати про майбутнє!
Я спершу не зрозумів, до чого він веде, але слухав далі:
Твої діти житлом забезпечені, а мій син ні! Купімо йому квартиру, хоча б в кредит! раптом Тарас сказав.
Я аж розгубився. В голові крутилися сотні питань. По-перше, питаю: чому наші спільні діти раптом стали лише моїми? Тарас лише попросив не чіплятися до слів.
Але мій син нічого не успадкує. Я хочу, щоб у нього було власне житло!
Добре, що ти думаєш про майбутнє сина. Але у твого сина є батько й мати. Чому цим не займається його мати?
Тарас пояснює: вона заробляє мало, батьки їй дуже допомагають. А він сам не здатен тягнути іпотеку. Проте, якщо я підтримаю, все буде гаразд. Виходить, я маю погодитися на те, щоб від нашого імені взяли кредит на квартиру для його сина. Житло буде записано на нього, а виплачувати іпотеку доведеться нам.
В нас є дві нормальні зарплати і ще гроші з оренди! Все вийде! вмовляв Тарас.
Виходить, ми зможемо це зробити, але доведеться собі у всьому відмовляти. Тарас ще й аліменти виплачує синові. А коли той вступить в університет, Тарас знову йому допомагатиме, бо мама сина бідна. Виходить, тільки через це я і мої сини будемо економити, не відпочивати на морі, не матимемо навіть відпусток. Лише для того, щоб Тарас здавався гарним батьком?
Я розумію ситуацію, якби Тарас сам забезпечив наших дітей житлом, і рівно так само допомагав старшому синові. Але ж саме я отримав квартири, до яких Тарас не має жодного стосунку. Чому саме я маю платити за цю іпотеку?
Я прямо сказав Тарасові: якщо так турбується про сина нехай його колишня бере кредит сама. І нехай виплачують іпотеку з аліментів.
Я в цьому участі брати не буду!
Тарас на мене образився, тиждень не розмовляє. Мені сумно, що він не розуміє моєї позиції.
Сьогоднішній день навчив мене головному: треба завжди визначати межі своєї відповідальності, й цінувати те, що маєш, не дозволяючи іншим вирішувати за твій рахунок, що є правильно, а що ні.
