Ще змалечку я не полюбляв ходити в гості. Але ще більше я не любив, коли хтось приходив до нас додому. Навіть на запрошення на свята, а що вже говорити про непроханих гостей, які з’являються наче грім серед ясного неба.
Але саме так сталося з моєю давньою подругою, яка ні з того ні з сього вирішила провідати мене та мою дружину, коли ми купили нову квартиру. Навіть не знаю хто їй сказав мою нову адресу, але одного дня у наші двері пролунав дзвінок. Хоч я не дуже й хотів приймати гостей, проте діватися було нікуди. Подруга Олеся прийшла разом зі шестирічним сином, який одразу, як тільки зайшов, не сподобався мені.
Майже весь час, поки ми вели бесіду за чашкою кави та чаю, дитина не переставала репетувати та лізла майже в очі. Не питаючи дозволу, він нахабно хватав солодке печиво з рук. На зауваження подруги він взагалі не реагував, та навіть ще більше починав балуватись. Було очевидно, що вона не має на нього ані якого впливу.
Час йшов, а гості все не збиралися йти. Поки ми розмовляли, то не помітили, як дитина кудись зникла. Коли я помітив, що нарешті його не чути, то відчув якесь полегшення. Але згодом занепокоєння змусило мене піти перевірити, що він робить.
Коли я зайшов у нашу з дружиною спальню, то ледве зміг стримати злість, яка наче хвилею накрила мене. Наш одяг, який лежав у шафі тепер валявся зім’ятим на підлозі. Парфуми та косметика дружини були відкритими. На стінах я помітив малюнки помадою, яку я їй подарував на день народження.
Та найгірше чекало попереду. Навіть не знаю чим керувалася ця дитина, але мій новесенький ноутбук був весь у якомусь кремові. А малий продовжував гупати по клавішах своїми пальцями. На екрані була величезна тріщина.
Машинально я схопив малого за руку, що б він припинив своє варварство, але в той же момент він закричав на всю квартиру так, наче я його вбивав. На крики прибігли моя дружина та подруга.
І тут сталося те, чого я аж ніяк не очікував. Замість того, щоб спитати в мене, що сталося і вибачитись, Олеся почала ще голосніше кричати. Влаштувала справжній скандал. Говорила, що я ледь не зламав руку її дорогому синочку.
– Хто тобі дав право чіпати чужу дитину? Він же дитина, просто грається!
Тут я вже не стерпів та висказав їй все, що думаю про її сина. Показав свій знищений ноутбук, на якому були мої робочі проекти. Випалив, що її сину явно не вистачає дисципліни, а їй варто не захищати його, а пояснити, що він знаходиться у гостях.
Загалом все закінчилося тим, що подруга наче ошпарена вибігла з нашої квартири продовжуючи навіть на сходах доказувати свою правоту. Лише через кілька місяців нам вдалося отримати від неї компенсацію за комп’ютер та дорогу косметику.
Відтоді більше ми не спілкуємось. Хоча, напевно, це й на краще!
