Непокірні тарілки: три дні випробувань.
Іван мив посуд. Три дні він терпів, але жодна тарілка чи чашка так і не стала чистою. Тому, повернувшись з роботи, навіть не перевдягнувся. Накинув фартух і взявся за роботу. Ще хотів зварити юшки, бо вже забув, який у неї справжній смак…
Залишки їжі так присохли до тарілок, що довелося їх замочувати. Кавових чашок з десяток. Невже так важко помити хоча б одну за себе? Гіркий комок підступив до горла. Хотілося їсти, а в холодильнику лише кілька огірків і порожня полиця. І раптом Іван відчув запах пирога Марії. У їхньому домі завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати. Лише повернеться з роботи і в кухні вже розливався аромат кориці. Або ванілі. Вже дзижчав міксер, грілася духовка…
Але зараз Іван так тепло згадував дружину. Тоді ж він думав, що вона, окрім кухні та дітей (робота не рахувалася), більше нічого не бачить. Завжди вона або прала, або мила вікна, або прибирала килими. А влітку кухня і зовсім перетворювалася на консервний завод. Іван не встигав відносити банки у підвал.
Одного вечора він повернувся з роботи, Марія, як завжди, біля плити щось варила, а вона, сидячи на краю столу мала таку погану звичку чистила яблука й дивилася по телевізору якийсь концерт.
Я розлучаюся з тобою, сказав Іван неймовірно спокійно, навіть не привітавшись.
Дружина здригнулася, але не повернула голови.
У мене є інша жінка, пояснив він. Я кохаю її і більше не можу тебе обманювати.
Марія поклала ніж, повільно обернулася до чоловіка своїм розпареним від пари й отриманої новини обличчям і покірно, тихо промовила:
Візьми один вареник, бо ми двоє не зїмо.
Іван, звичайно, того вареника не взяв, хоча дуже любив із вишнями та горіхами… Зібрав найнеобхідніші речі й пішов до жінки, яка була зовсім не схожа на Марію. Вона ніколи не носила, як Марія, джинси лише короткі спідниці та сукні. Ніколи не вдягала кросівки, лише підбори. Могла сказати, що йде до салону краси таким тоном, ніби прямує на важливу ділову зустріч. І весь світ мав чекати.
А Марія ніколи не ходила до салонів. Не любила блукати магазинами чи ринками. Якщо треба було щось купити, складала список, йшла й незабаром поверталася з пакетами. Вона не читала блискучих жіночих журналів, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася спортом. Але завжди була гарною, охайною, стрункою. У вузьких джинсах і коротких блузах, з косою-«косичкою», вона виглядала як школярка.
Іван хотів бачити поряд із собою справжню жінку. І знайшов собі Олену. Тепер сам прасує сорочки, варить їжу, миє посуд. А вночі йому сниться Маріїні вареники й пироги. Сни пахнуть ваніллю, і в них лунає Маріїн сміх…
Навівши лад у кухні, Іван пішов у кімнату. На дивані лежала Олена, елегантно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику поруч стояли ще три кавові чашки.
Який же ти молодець, мій зайчик. Що б я без тебе робила? защебетала дружина, простягаючи руки до чоловіка.
Я тільки з манікюру. Так втомилася! Подивись: чудові нігті, правда? Свої, чи не так? Іди сюди, мій любий, обійму…
Івана почало нудити. «Мабуть, від голоду», подумав він і пішов у кухню чистити картоплю.
