Олена сиділа в своїй затишній квартирі у Львові, дивлячись на саквояж, який щойно спакувала. Її донька, Соломія, подзвонила напередодні з просьбою, від якої неможливо було відмовитися: «Мамо, приїжджай до нас на тиждень, побудуй з Дмитриком, нам з Олегом треба розібратися з справами». Олена, яка обожнювала свого п’ятирічного онука, одразу погодилася. Вона уявляла, як гратиме з хлопчиком, читатиме йому казки, водитиме на прогулянки. Але, переступивши поріг доньчиного дому, вона зрозуміла: її чекає не тиждень радощів з онуком, а тяжка праця, про яку ніхто не попередив. Серце Олени стиснулося від образу, але відступати було нікуди.
Соломія та її чоловік, Олег, мешкали у просторих апартаментах у центрі Львова. Олена завжди дивувалася, як доньці вдається поєднувати роботу, родину та порядок у домі. Та, увійшовши всередину, вона ахнула: кухня була завалена брудною посудою, у вітальні валялися іграшки, а на підлозі виднілися плями, які ніхто не поспішав витерти. Соломія, обіймаючи матір, швидко промовила: «Мамо, ми виїжджаємо завтра вранці, Дмитрик з тобою, ти ж впораєшся? А, і ще, якщо буде час, може, прибереш трохи?» Олена кивнула, але в її душі заворушився неприємний передчуття. «Трохи» виявилося тим словом, яке вона недооцінила.
Наступного дня, провівши Соломію з Олегом, Олена залишилася з Дмитриком. Вона була готова до його капризів, до нескінченних «чому» і навіть до того, що він відмовиться їсти кашу. Та вона не очікувала, що цей тиждень перетвориться на справжнє випробування. Дмитрик, як будь-який п’ятирічний хлопчик, носився квартирою, розкидаючи іграшки. Олена бігала за ним, намагаючись навести хоч якийсь порядок, але це було як боротьба з вітряними млинами. До вечора вона знайшла список, який Соломія залишила на холодильнику: «Мамо, будь ласка, перепірай білизну, помий підлогу, розбери шафу, сходи за продуктами». Олена завмерла, відчуваючи, як кров приливає до скронь. Це була не просьба посидіти з онуком — це було доручення на повноцінну прибиральницю.
Кожен день перетворювався на марафон. Вранці Олена готувала Дмитрикові сніданок, потім вела його в парк, щоб він не нудьгував. Повернувшись, годувала його обідом, мила посуд, пірала, прибирала. Шафа, яку Соломія просила «розібрати», виявилася хаосом із пом’ятої одягу, який довелося складати наново. Продукти? Олена тягла важкі торби з магазину, поки Дмитрик тягнув її за руку, вимагаючи морозива. До вечора вона валилася з ніг, але замість відпочинку сідала читати онукові казки, бо він не засинав без них. Олена любила Дмитрика, але з кожним днем її сили танули, а образа росла. «Я приїхала заради онука, а не щоб стати їхньою служкою», — думала вона, дивлячись на своє відображення у дзеркалі, де з’явилися нові зморшки.
До середини тижня Олена не витримала. Вона подзвонила Соломії і, намагаючись говорити рівним голосом, запитала: «Соломійко, ти просила мене допомогти з Дмитриком, але чому я роблю всю роботу по домОлена зрозуміла, що наступного разу вона скаже “так” лише тоді, коли будуть чіткі умови та повага до її часу і сил.
