Сімейний вечер, якого ніхто не очікував
– То ти повністю з глузду впала! Ми не можемо їх запросити! – В’ячеслав нервово стука потилицями по кухонному краю.
– Чому не можемо? Мій брат все одно живий, – Олена відвернулася до вікна, стискаючи щелепи.
– Брат, якого ти не бачила п’ятнадцять років! І вони випадково з’являються, і ти тут же кидаєшся їх запросити?
– Валентин не випадково з’явився, – Олена прагнув говорити спокійно, але голос дрожав. – Він повернувся з Сєвастополя після фіаску з кафе.
– Звісно! – зняв руки В’ячеслав. – Тепер він приїхав додому забрести в біді до сестри? Ти забула, про що?
Олена скрипнула зубами, прикидаючи прибирання на кухні, хоча все уже бліснуло чистотою.
– Я нічого не забула. Але він мій брат.
– А я – твій чоловік, і я проти.
Олена зітхнула, обертаючись до В’ячеслава.
– Я вже запросила їх. Валентин, його дружина Людмила і син привозяться сьогодні.
В’ячеслав затулив обличчя руками і тежально видихнув.
– І коли ти збиралася про це розповісти? За п’ять хвилин до їхнього приїзду?
– Я…
Відповісти не встигла – зателефонувала її дочка. Олена подивилася на дисплей і погоріла: це Катерина.
– Ну добре, тепер тільки дівчинка – ідеальна фініша, – прошепотів В’ячеслав. – Вона знає про тітоньких?
– Ні, – Олена зрушилась з місця. – Після минулої сірої ми майже не зустрічалися.
– Алло? Катерино?
держата дівчина відповіла:
– Мамо, привіт! Надіюсь, ми з Віктором не заслобаються, якщо заїдемо сьогодні з новиною! В театр ми вже встигли попасти?
В’ячеслав, почувши останній відбірок, сумовито покивав, але Олена зовсім посміхнулася:
– Звісно! Будемо раді! О котрій?
– На дев’ять! І, мамо, з нами ще хтось буде.
Проте Катерина встигла відключитися.
– Слухай, Витьку, це чудово! – вигукнула Олена. – Сьогодні вся родина зібереться!
– Як така родина? – фіркнув В’ячеслав. – Брат, який п’ятнадцять років не дзвонив? Дочка, яка місяцями не з’являється? І чого це Віктор?
– Можливо, сьогодні все наладиться, – упевнено подивилася на чоловіка Олена.
В’ячеслав закрутив головою, але мовчав, вирушаючи в ванну.
Олена тяжко впала на стілець і зажурила тишу. Білети на «Гриця і Мисну» – це його подарунок на їхній п’ятдесят днів шлюбу. А тепер…
Вона встала і відкрила холодильник. Надворі уже кипіла кріль у фарші з овочами, а в кухні запаші від нього розливалися. В’ячеслав, виходячи з ванни, помітив:
– Ти все площа, – сухо зауважив.
– Витьку, ну чого ти? – Олена витерла руки. – Що зараз це шанс зібрати всю родину!
– Яка родина? – В’ячеслав скривився. – Люди, які майже не зустрічалися? І хто це Віктор тобі?
– Можливо, сьогодні з’єднається? – погляд Олени був наповнений надією.
В’ячеслав знову покивав, але відійшов в гостину, бурмочучи про втрачений вечір.
Олена зітхнула і повернулася до кухні. У глибині душі вона зрозуміла, що чоловік права. Їхні роботи були стабільними і звичними. він працював інженером, а вона – лікарем. За чаєм обговорювали спокійні дні, планували вихідні, найрідше були гості. З родичами щось не складалося. Після смерті батьків у Олени Валентин зник у Черніговій області. Дочка Катерина була своєрічною, після закінчення ліцею залишила економіку і почала працювати в університетському бібліотеці – для Олени це було подразнення.
Поки Олена готувала, дзвонили до дверей. На порозі стояла їхня сусідка Ірина Олексіївна.
– Оленко, малий, я тут напік йогуртових тістечок, поїдь їх! – вона потягнула до себе тарілку під полотенцем.
– Ой, Іринко, дякую! У мене гості випадково з’явилися…
– Чим більше – тим краще! – подивилася сусідка. – А я тільки хотіла запитати. Дідусь мій з Полтави приїхав, Степан. Пам’ятаєш – сказала? На пенсії, вдівцем. Тобі домачний інтер’єр подобається? Може, запросиш його?
Олена здивовано поглянула, але, подумавши, кивнула. Якщо вечір вже розпущений, він має хоча б показовий соціальний результат.
– О 19:00, – сказала вона.
Степан прихистився до життя і про мовчав, обіжаючи місто.
Вернувшись на кухню, Олена знову піймала чоловіка за душею.
– Не казуй, що й з ним призначила!
– Ну що ти? Людині хоча б шанов зробити… – Олена відвернулася.
– Тепер ми місцеві пошукові служби?
– Та ну тебе! Посидить, з’їсть – і спати. До того же, він з нами, я нікуди не дивлюся.
В’ячеслав знову вийшов в гостину. Це був ще один символ того, що він поразився, але поступає.
О 18:00 стол був дослідений, а духовка випустила останні підприємні тони. В’ячеслав оглянув стіл і, кінцево видавши, посміхнувся.
– Знаєш, може, ти права. Давно ми не зібралися.
Олена підійшла і обвила його.
– Так і я питаю. І знову через все – зустрілися через судьбу.
В’ячеслав поцілував її в лоб.
– Ладно, відстою.
ДзвонилиПершими з’явилися Валентин, його дружина Людмила і син Максим. В’ячеслав зажадав руку, а Олена – поцілувала брата. Максим, як завжди, дивився на смартфоні.
Перш ніж вони встали до столу, звонилиКатерина. На порозі з’явилися Віктор, дочка Поліна і дві сестри Олександра та Наталія з відповідними віком. Віктор запропонував піти в «Гриця і Мисну» з подружжям і дітьми, але Олена сказала, що сьогодні це була їхня собівнихна ідея.
Валентин повідомив, що в суді йому було дозволено продати мережу бібліотек, але отже і без прибутків жити. Степан переконав, що вони можуть захочити відкрити кафе, або якщо що–то більше бізнесу.
Катерина, коли молодий Віктор вийшов з покриття, перекинулася на сестру:
– Він же хоче зайнятися фінансами! Не з тобою!
– Катеринко, – жорстковила Олена. – Не почнімо!
– А що я стала? – Катерина зажурила. – Дідусь сам усіх відвертав після смерті бабусь!
Валентин опустив очі, Людмила застогнала, а Максим знову відволікся на смартфон.
– Нехай почнеться здоровий спілкування, – від самотність поїв Степан. – Вилов за зустріч!
Після першого хуст у повітрі тиші, вони почали розмовляти. Віктор розповів про інженерну роботу, Поліна – про школу. Олександра підтримала дівочку у зборах спортивної групи.
– А як ви з Катерinoю зустрілися? – запитала Віктора.
– У бібліотеці, де я працювала, – відповіла Катерина. – Він приходив попавати на візитах.
– Не дуже романтично, – вихолонув В’ячеслав.
– Але чесно, – усміхнувся Віктор.
– Я також дівчину, – неочікувано ввійшов у розмову Валентин. – Людмила – моя друга жінка.
– Друга? – здивувалася Олена. – Я нічого не знала.
– Ви так усі довго господині. – Валентин зітхнув.
– І хто тут у вині? – спитала Катерина.
– Катеринко!
– Що? Я ж не винна?
– Валентин, – суджував В’ячеслав, – додай мерії більше емоцій.
Олена прийшла в розумі, як заходжені люди починають об’єднуватися. Степан запропонував відкрити кафе, понакладу Валентина було в управлінні, а Віктору – в інженерних справах. Олена ж позначила, що була досвідчена в фарші.
– А у мене Casa Di Pasta для меню, – додала Людмила.
– От тут у мене більше відданість, – сказав Віктор.
– Отже, «Сімейне кафе» – чудово, – погодилася Катерина. – Для дітей буде куточок!
– Звісно, – гарячково діалоги Степан. – Для Поліни, Максима і інших малят.
– Я там офіцієр можу запропонувати! – завів Максим. – Після школи!
– Звісно, – відповів Степан. – Трудове виховання нікому не шкодить.
Олена підстригла з В’ячеславом очі: «Чи це випадковість?»
Але вони тільки бачили, як випадкові люди в з’єднання стають єдиністю. Валентин простив себе Олені, Катерина вибачилася з рідними. Діти з’єдналися, як родичі.
– Спасибі за це снідання, – промовив Степан. – Хто б мог розуміти, що знайде команду!
Коли двері додому закривалися, було після першої години. Всі обмінялися номерами і домовилися за два дні.
– Спасибі за те, що мені з тобою вдома! – сказав на прощання В’ячеслав. – І знаєш, мені здається, у нас вийде чудове підприємство.
– У нас? – здивувалася Олена.
– Я чув, як ти хотіла написати меню. Кому, як не лікарю, мати ідеї!
Олена посміхнулася і обійняла чоловіка.
– А мабуть, вчора був усією сімейство. Той, про який ніхто не думав.
– Не скажи, – посміхнувся В’ячеслав. – Не випадково так і вийшло.
Вони стояли поміж сміттям і їдальні, але обидва відчули, що в житті сталося щось виняткове. Родина, яка була розкидана, ніби вдруге з’єдналася. І навіть з’явилися нові члени.
А все через цей сімейний средок, якого ніхто не очікував.
