Ой, слухай, я тобі таку історію розповім! У маленькому селі Сонячне, де повітря пахло свіжим хлібом з печі, Оксана Петрівна готувала обід. Раптом у двері постукали — і тиша розлетілася, як пух. Оксана витерла руки об фартук і побігла відчиняти.
«Мамо, знайомся, це Тетяна, моя наречена!» — на порозі стояв її син Андрій, усміхаючись до вух.
Оксана подивилася на дівчину й аж завмерла. Тетяна була високою, майже під два метри, у короткій спідниці, на неймовірних підборах, з яскравим макіяжем і гігантською сумкою в руках.
«Вітаю…» — промовила Оксана, насилу приховуючи шок. — «Петре, іди сюди! — гукнула вона чоловіка. — Андрій наречену привіз!»
Петро, шаркаючи капцями, вийшов у поношеній сорочці. Побачивши Тетяну, він завмер, ніби побачив примару.
«Добридень…» — пробурмотів він і швидко сховався у кімнаті, щоб перевдягнутися.
Оксана кинула на нього осудливий погляд. Коли син попереднього дня сказав, що приїде не сам, вона зраділа. Андрію вже за тридцять — час заводити сім’ю. Вона уявляла собі скромну дівчину, може, з кіскою, у простій сукні. Але Тетяна? Такої вона не чекала. Туфлі на шпильках, яскраві нігті, сумка, з якої стирчали якісь пір’їни. Це був виклик усьому, що Оксана вважала нормальним.
«Заходь, Тетяно, — сказала вона, намагаючись не втрачати лиця. — Петре, візьми сумку, чого стоїш!»
Петро, тепер у чистій сорочці, підхопив багаж і повів гостей у дім. Оксана, скориставшись моментом, прошепотіла синові:
«Андрію, кого ти привіз? Це що за вбрання?»
«Мамо, не починай, — засміявся Андрій. — Вона тільки ззовні така. А всередині — золото, побачиш.»
Оксана недовірливо хмикнула й, перехрестившись, пробурчала:
«От так сюрприз, Господи поможи…»
У хаті почалася метушня. Чоловіки щось шепотіли за столом, а Тетяна влаштувалася в кімнаті Оксани й Петра, розкладаючи речі. Оксана з подивом спостерігала, як із сумки з’являлися капелюхи з пір’ям, купальники, блискучі шматочки тканини.
«Це що таке?» — з огидою підняла вона двома пальцями щось, схоже на мотузочки.
«Це білизна, — безтурботно відповіла Тетяна. — Хочете, подарую? У мене ще є.»
«Ну дякую, — буркнула Оксана, відчуваючи, як кров приливає до обличчя. — А чого ти взагалі в нашій кімнаті розкладаєшся?»
«У Андрія місця мало, а дядько Петро сказав, що ви не заперечуєте, — усміхнулася Тетяна.
«Дядько Петро?.. — протягнула Оксана, кинувши погляд на чоловіка. — Ну-ну.»
Вона схопила Петра за руку й вивела у двір.
«Ти що, з глузду з’їхав? Нашу кімнату віддав? Тепер на дивані спатимеш, мій гостинний!» — сипіла вона.
У цю мить із хліва почулося мукання корови.
«Ой, Марту ще не подоїла через вас!» — скрикнула Оксана й побігла до хліва.
Тетяна, почувши це, вискочила слідом.
«Можна мені спробувати? — несміливо запитала вона. — Я ніколи корови не доїла.»
Оксана оглянула її з ніг до голови.
«У цьому?» — саркастично уточнила вона, кивнувши на підбори.
«Зараз перевдягнуся!» — Тетяна метнулася в хату й за хвилину повернулася в шортах і майці.
Оксана зідхнула.
«Добре, ходім. Тільки хустку надінь.»
«А можна капелюх? — щебетала Тетяна. — У мене є гарний, з квітами.»
«Хустку!» — відрізала Оксана. — «Ще й капелюх вигадала…»
У хліві вона дала Тетяні відро.
«Доїти ось так. А я піду сніданок готувати.»
Минула півгодини, а Тетяна не поверталася. Оксана накрила на стіл і, буркнувши, пішла до хліва. УвиОксана застигла Тетяну, яка, стоячи на колінах, уважно розглядала корову і шепотіла: «Мартусю, ну давай, я тобі пісеньку заспіваю, якщо молочка даси?», і з цього моменту Оксана точно знала — ця дівчина стане чудовою дружиною для її сина.
