Снилося мені дивне, ніби в іншому вимірі. У маленькому селі Зоряне пахло свіжим паляницями, які Ганна Семенівна пекла у своїй старій печі. Раптом у двері застукали, і затишну тишу кухні розірвало, як пухир. Ганна витерла руки об фартух і побігла відчиняти.
— Мамо, знайомся, це Оксана, моя наречена, — на порозі стояв її син Тарас, сяючи щастям.
Ганна подивилася на дівчину й завмерла, ніби під ударом грому. Оксана була високою, майже під два метри, у короткій спідниці, на шалених підборах, з яскравим макіяжем і величезною сумкою у руках.
— Вітаю, — видихнула Ганна, намагаючись приховати шок. — Семене, іди сюди! — гукнула вона чоловіка. — Тарас нашу майбутню невістку привіз, знайомся!
Семен, шаркаючи капцями, вийшов у витягнутій сорочці. Побачивши Оксану, він завмер із роззявленим ротом, ніби побачив мавку.
— Добридень, — пробурмотів він і, зрозумівши ситуацію, шугнув назад у кімнату переодягатися.
Ганна дивилася йому вслід з докором. Коли син два дні тому повідомив, що приїде не сам, вона зраділа. Тарасові вже за тридцять, пора б і родину заводити. Вона уявляла собі скромну дівчину, може, з косою, у простій сукні. Але Оксана? Такого Ганна не очікувала. Туфлі на шпильках, яскраві нігті, сумка, з якої стирчали якісь пір’їни. Це був виклик усьому, що Ганна вважала нормою.
— Заходь, Оксанко, — промовила вона, намагаючись зберегти спокій. — Семене, візьми сумку, чого стоїш?
Семен, уже в чистій вишиванці, підхопив Оксанин багаж і повів гостей у хату. Ганна, скориставшись моментом, прошепотіла синові:
— Тарасе, ти кого привіз? Це що за вбрання?
— Мамо, не починай, — усміхнувся Тарас. — Вона тільки зовні така. А всередині — золото, побачиш.
Ганна скептично хмикнула і, перехрестившись, пробурмотіла:
— Ох, боже ж мій, от так сюрприз.
У хаті почався метушливий рух. Чоловіки щось шепотіли за столом, а Оксана влаштувалася у кімнаті Ганни й Семена, розкладаючи свої речі. Ганна з подивом спостерігала, як із сумки з’являлися капелюхи з пір’ям, купальники, якісь блискучі шматочки тканини.
— Це що? — з огидою підняла вона двома пальцями щось, схоже на мотузочки.
— Це білизна, — байдуже відповіла Оксана. — Хочете, подарую? У мене ще є.
— Ну дякую, не треба, — буркнула Ганна, відчуваючи, як кров приливає до обличчя. — А чого ти взагалі в нашій кімнаті розкладаєшся?
— У Тараса місця мало, а дядько Семен сказав, що ви не проти, — усміхнулася Оксана.
— Дядько Семен, кажеш? — процідила Ганна, кинувши погляд на чоловіка. — Ну-ну.
Вона схопила Семена за руку і вивела у двір.
— Ти що, з глузду з’їхав? Нашу кімнату віддав? На лавці тепер ночуватимемо, гостинний ти мій! — сипіла вона.
У цю мить із хліва почулося мукання корови.
— Ой, Зірку ж не подоїла через вас! — схопилася Ганна і побігла до хліва.
Оксана, почувши це, вискочила слідом.
— Можна я спробую? — несміливо попросила вона. — Я ніколи корови не доїла.
Ганна окинула її поглядом з ніг до голови.
— У цьому? — з сарказмом уточнила вона, кивнувши на Оксанині підбори.
— Зараз переодягнуся! — Оксана метнулася в хату і за хвилину повернулася в шортах і футболці.
Ганна зітхнула.
— Гаразд, ходімо. Тільки хустку надінь.
— А можна капелюх? — щебетала Оксана. — У мене є гарний, з квітами.
— Хустку! — відрізала Ганна. — Вигадала, капелюх…
У хліві вона сунула Оксані відерце.
— Доят ось так. А я піду сніданок готувати.
Минула півгодини, а Оксана не поверталася. Ганна накрила на стіл і, бурмочучи, пішла до хліва. Побачивши картину, вона не втрималася й розреготалася. Оксана, з хусткою набік, ходила навколо корови, заглядаючи то з одного боку, то з іншого, і щось бурмотіла.
— Ну треба ж, я всюди дивилася! — виправдовувалася вона, коли Ганна, переставши сміятися, показала, як треба доїти.
Після сніданку Оксана вирішила позасмагати. Розстелила ковдру, наділа купальник і лігла у дворі. Семен, який цілий тиждень ухилявся від роботи, раптом схопив косу й почав викашувати траву біля тину, кидаючи погляди на гостю.
— Оксанко, допоможеш малину збирати? — солодко заспівала Ганна. — Варення варитимемо, компот.
— Звичайно, тіто Ганно! — оживилася Оксана.
У малиннику Ганна дала їй баночку. Оксана взялася збирати ягоди з таким запалом, що Ганна навіть здивувалася. Але тут її покликала сусідка, і вони балакали цілу годину. Ганна скаржилася, що мріяла про іншу невістку, а сусідка радила не судити зовні.
Повернувшись у сад, Ганна виявила, що Оксана зОксана стояла в гущавині кропиви, вся в реп’яхах, сміючись, як дитина, що знайшла схованку з скарбами.
