Одружена я вже чотири роки, і весь цей час мій чоловік був просто ідеальним партнером — навіть серйозних сварень пригадати не виходить.
Останнім часом почали мріяти про дитину: пробуємо, плануємо, але поки що безрезультатно. Через мої проблеми з гормонами, але навіть через це чоловік ніколи не нарікав. Вирішили: якщо своєї не вийде, візьмемо дитину з дитбудинку.
Здавалося, у нас майже ідеальна родина — тільки от пристрасті трохи не вистачає, тому й досконалості не виходить.
Є в мене й гарна подруга — Оленка. Вона ще не заміжня, тому часу разом проводимо багато, часто ходимо по магазинам. Оленка — дівчина вродлива, доглядає за собою, тренується у спортзалі, до того ж добре заробляє. З моїм чоловіком вона теж знайома — вони в одному залі займаються, але рідко стикаються, графіки різні.
Я не ревнива й завжди довіряла чоловікові. Аж до одного випадку. Якраз підходив час його повернення з тренування, і я вийшла до крамниці купити хліба на вечерю. І ось серед поличок мене чекав неприємний сюрприз: мій чоловік не просто фліртував з Оленкою, а й навіть трохи її обіймав. Коли я з’явилася, вони швидко відскочили один від одного — але побаченого мені вистачило. Я розплакалася й вибігла з магазину, а чоловік кинувся за мною.
На вулиці він запевняв, що ніяких обіймів не було — просто стояли близько, от мені й здалося. Так переконливо розповідав, що навіть повірити захотілося… тільки не вийшло.
Прийшла додому, зібрала речі й поїхала до батьків. Мамі з татом нічого не сказала — у нас характерні, тато б точно поїхав «розбиратися». Поки живу в батьків і намагаюся зрозуміти, що робити далі. З одного боку, залізного приводЗ одного боку, залізного приводу для розлучення нема, а з другого — вже не відчуваю тої щирої любові до чоловіка, якою дихала раніше.
