Несподівані мешканці та щастя за містом
Після смерті дружини Володимир Іванович відчував, ніби його дім назавжди застиг у тиші. Донька Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. По вечорах пенсіонер сидів самотньо, розглядаючи світлини минулого, щасливого життя. Коли ж Оксана одного разу подзвонила й заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, вони приїдуть у гості. Але донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопець, брат подруги, лишився без даху після розлучення.
Так у Володимира з’явився квартирант — Богдан. На перший погляд — скромний, тихий, ввічливий. Платив вчасно, їв небагато, інколи частував господаря. Часом дивилися разом телевізор, розмовляли. Але потім почалося…
Одного разу Богдан привів двоя п’яних товаришів. Ті галасували, палили, реготали аж до пізньої ночі. Повторилося це не раз. Володимир спробував поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. У договорі не сказано, що друзів приводити не можна». Потім з’явилася дівчина Богдана — Марія. Спочатку приходила у гості, потім почала ночувати. Богдан натякнув, що хоче помінятися кімнатами. Володимир спершу спротивлявся, але згодом здався.
Одного ранку він побачив, як Марія готує млинці, запрошує його до столу. Богдан промовив лагідно: «Залишимося поки тут. Біля роботи, та й ти гарна людина. Друзів водити не будемо». Марія запропонувала: «А хочете жити за містом? У моєї тітки є хата у Вишневому. Жилье безкоштовне, треба лише доглядати». Володимир спершу образився, але потім зітхнув: «Краще за містом, ніж тут, як у готелі».
Хата виявилася старою, але затишною. Він прибрав, полагодив піч за допомогою сусіда Тараса. Той виявився жартівливим, працьовитим, все показував, запрошував на риболовлю. Навесні приїхала Ганна — господарка хати. Привезла їжі, познайомилися. Володимир пригостив юшкою, Тарас приєднався. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна приїжджала. А потім усе змінилося.
Коли Володимир повернувся з Ганною до міста, щоб обговорити майбутнє квартирантів, їм відчинила двері Марія — з помітним животом. «Ми з Богданом розписалися», — сказала вона. А Ганна, переглянувшись із Володимиром, відповіла: «Переїжджайте до нашої квартири, а ми — сюди». Богдан не зрозумів, а Володимир додав: «Ми теж вирішили одружитися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з дитиною, а у вільний час вони з чоловіком навідувалися у село. Хату відремонтували, чекали на онуків у гості. Тарас змайстрував дитяче ліжечко. Отак з випадкового сусідства виросла справжня родина. Іноді життя робить дивовижні повороти — головне не закривати серце.
