Сьогодні в моєму щоденнику – історія, яка навчила нас не судити за обкладинкою.
Андрій, Тарас і Василь дружили з дитинства. Хоча їхні професії й характери були різними, дружба витримала випробування часом. Андрій одружився першим – не з великого кохання, а тому що «так треба». Але з часом між ним і Оленою виросли повага та, можливо, навіть ніжність.
Тарас пішов його слідом. У нього була справжня любов – палка, взаємна, щаслива. Його дружина Наталя швидко зблизилася з Оленою, і тепер обидві пари часто зустрічалися.
А ось Василь залишався самотнім. Він не поспішав одружуватися, жартував, що «холостякові легше дихати». Але того Нового року він оголосив: приїде не один, а з дівчиною. І вперше за всі роки вирішив представити її друзям.
У домі Андрія тривали приготування: ялинка прибрана, м’ясо в маринаді, шампанське на льоду. Тарас із Наталею вже приїхали з маленьким сином Івасем. Усі хвилювалися: яка ж вона? Та, яку Василь, завжди такий вибагливий, узяв із собою на свято?
— Мабуть, якась бізнес-леді з дипломом Сорбонни, — пожартував Тарас.
— Або співачка з телебачення, — додав Андрій.
— Достало вже, — зітхнула Олена. — Якою б вона не була, головне, щоб він був щасливий.
Коли в двері подзвонили, Андрій поспішив відкрити. На порозі стояв Василь… із Марічкою.
Наречена Василя вразила всіх. Невисока, пухкенька, у короткій блискучій спідниці, з яскравим макіяжем, нарощеними віями та довгими розмальованими нігтями. На голові – стрічки, під кожухом – шкіряний топ.
— Усім привіт! Я так радий познайомитися! — засипала усмішками Марічка. — Ви, мабуть, Олена й Наталя?
Дружини, зберігаючи натягнуті посмішки, подали їй руки. Усі були явно збентежені, але намагалися не показувати. Німість зависла в повітрі.
На кухні дівчата спробували залучити її до справи. Марічка із завзяттям взялася чистити овочі, нарізати зелень, терти буряк. Дивно, але спрацювала швидко й акуратно. Олена з Наталею переглянулися – очікували катастрофи, а отримали справжню помічницю.
— А ти де працюєш? — обережно запитала Наталя.
— Я фотограф, — відповіла Марічка. — Співпрацюю з журналами, знімаю репортажі. Ось недавно була в дитячому будинку – робила фотосесію для діток. Хочу, щоб у них залишились світлі спогади.
Це знову здивувало. Занадто не схоже на зовнішній образ. Але ще більше вразило те, як Марічка спілкувалася з дітьми. Весь вечір вона возилася з Івасем і семирічною Даринкою, донькою Андрія.
Коли прийшов час розпаковувати подарунки (у друзів була така традиція – до півночі), у коробках від Марічки виявилися теплі, душевні сюрпризи – підібрані з урахуванням смаків кожного.
А вранці, коли інші ще спали, Марічка вже ліпила сніговика з дітьми у дворі. У домі пахло кавою, а на кухні стояли акуратно розставлені чашки.
— Вона диво, — тихо сказав Андрій Василю. — Тримайся за неї.
— Пощастило тобі, — додала Наталя, з вдячністю згадуючи, як хоча б одну ніч поспала спокійно.
І тільки тоді усі зрозуміли, як сильно помилилися. Зовнішність була оманливою. А Марічка виявилася саме такою – доброю, щирою, надійною. Такою, про яку мріє кожен, навіть якщо не одразу це усвідомлює.
